7.1

Олександр

Щиро хвилюючись за долю компанії, я не міг відмовити батькові в проханні.

Останні три роки, наша фірма займалась будівництвом багатоквартирних будинків, і торгівельних центрів по всій території України. Замовники завжди залишались задоволеними і сервісом, і цінами. А вчора замовник повідомив, що вони віддають наше замовлення конкуруючій з нами фірмі "БудХом" .

- Коли я зв'язався з ними, щоб розібратись в ситуації, Арсентович скинув мені їх проект - і уяви моє здивування, коли я зрозумів що він ідентичний нашому, тільки ми свій мали їм показати лише сьогодні, і вони вказали нижчі ціни, тож.. сам все розумієш.

- Хтось злив їм наший проєкт! Але хто з твоєї любої команди міг це зробити? - хоч в мене і був  глузливий тон, але я дійсно почав хвилюватися.

- Зараз всіх перевіряє наша служба безпеки. Та це ще не все, в двох наших торгових центрах в Харкові, впали доходи і мені здається що це все якось пов'язано...

Ми обговорили всі деталі справи, і я розумів що його занепокоєння не безпідставне.

 Я пробув в офісі ще близько години. Хотів залишитися довше, та батько сказав що поки що, нехай буде в секреті те, що він залишить замість себе мене.

Коли я вийшов з кабінету, то побачив, що крісло секретаря досі порожнє..

- Батько, де це твій секретар, заблукала у вбиральні?

- Я відправив її за особистими дорученнями, тож її сьогодні не буде.

- Відколи це Віка в тебе за дорученнями бігає? - дивно, він ніколи таке не робив..

- Яка Віка? Аа.. я звільнив її ще два роки тому. Тепер в мене чудова помічниця, познайомишся потім. 

- Зрозуміло - дивно це все якось, але це мій батько, в нього завжди так...

Ну що ж, в офіс мені лише за два дні, тож маю час підготуватись до роботи, а заразом і маю час навідатись до моєї блондинки.  Можливо поїхати просто зараз? Ну і що, що зараз лише обід, я знаю що вона зараз без роботи, тож скоріш за все дома... от і пообідаємо!

Думав поїхати перевдягнутись, але поглянувши на себе в відображення у ліфті, зрозумів що виглядаю відпадно, і вирішив їхати так. 

По дорозі заскочив в квітковий магазин, купив дівчині троянди, і вже за годину стояв під її під'їздом. Спочатку думав набрати в домофон, але вона дівка з характером, може і не відчинити, тож почав чекати поки хтось вийде. На щастя за три хвилини з будинку вийшла жіночка, і я швидко  заскочив в середину.

 Другий поверх, і от вже бачу її двері. Дзвоню, але ніхто не відчиняє. От же ш... вперта кобилка! Ну нічого, я теж впертий! Натискаю до упора і нарешті чую як відчиняється замок!

Ура! Посміхаюсь на всі тридцять два! Та моя посмішка в мить злітає, коли я бачу що двері тримає замочок, а в просвіт заглядає хлопчина років десяти з телефоном в руках.. що за?...

- Ви чого дзвоните без кінця? Я поліцію зараз викличу.

Я чесно розгубився, тон в хлопця був такий, наче йому років двадцять, а не десять. Відійшов на крок, подивився на двері, під'їзд - та ні прийшов правильно, тоді хто це?

- Мені потрібна Іванка, де вона?

Малий пройшовся по мені поглядом знизу вгору, і байдужим тоном видає:

- Ти звісно хлопець крутий, але її такі як ти не цікавлять...

Оце так. Пацан однією фразою увігнав мене в ступор! Це ще що таке? А може вона навмисне попросила його мені таке сказати? 

- Які такі? - кажу з іронією, а сам намагаюсь заглянути в коридор, чи не видно десь там цієї дівки.

- Ну, Івася напевно охарактеризувала б тебе як... "зализаний мажор в костюмі" або щось простіше, типу "самозакоханий мажор"

- А чому зализаний? А взагалі, з чого ти взяв, що я мажор? - стою шокований таким порівнянням, що взагалі робиться? Що за наглий малий?

- Слухайте, в мене тут гра.. - пацан раз по разу поглядає на екран телефона - Іванки зараз немає, давайте ви прийдете якось потім, і самі з нею розбиретись. Я й так, обіцяв, що нікому відчиняти не буду.. - пацан дуже красномовно на мене подивився і вже хотів закрити двері, та я встиг їх перехопити.

- Зачекай, зачекай хвилинку!

Не хотів злякати хлопця, але мені потрібно якось закохати в себе цю дівку. Якщо є вірогідність що пацан знає її "смаки" в хлопцях, то може мені щось підкаже?!

- Відпустіть двері, а то я зараз тата наберу, він вам швидко довічне організує!

В голові прострілює здогад, ага, то он воно що, це видно її племінник! Так, якщо племінник то значить потрібно його якось задобрити...

- Не хвилюйся малий, ти певно Іванкин племінник так? - бачу що він кивнув але дивиться насторожено. Чорт, я не вмію з дітьми говорити! Хаотично намагаюсь щось вигадати, потім згадую що колись чув що з ними потрібно як з дорослими говорити, ну спробуємо...

- Слухай, мені подобається Іванка, а вона мене як на зло, постійно відшиває. Може, раз ти так знаєш її е... смаки, то можливо допоможеш мені їй сподобатись? 

Малий здається починає дивитись на мене зацікавлено, навіть телефон в кишеню заховав.. що вийшло?

- А що, так сильно сподобалась? - якось не подобається мені його інтонація... Але махаю головою в знак підтвердження, нехай вважає мене закоханим придурком, я заради справи потерплю..

- Так, дуже...

- Ну, приміром, я міг би тобі допомогти.... а що мені за це буде?

Оо.. а пацан не пропаде!

- А що ти хочеш? - цікаво що може попросити в мене десятирічна дитина? Пацан тим часом знову сканує мене поглядом і каже:

- Хочу айфон останньої моделі! - ох ніфіга собі! Я навіть засміявся... Я думав може якісь там солодощі чи іграшки...  Ото я наївний...

- А ти не загнув пацан? Я що на дурня схожий? - Нічого собі захотів! Я звісно прикинувся закоханим дурнем, але ж не настільки!

- Ні, на дурня не дуже, а от на мажора то точно. Я Іванку люблю, тож за дешево її не віддам. А без моїх підказок, вам її не закадрити, тож думайте далі самі... і дуже демонстративно так, знову обвів мене скептичним поглядом.

Оце я попав! Видно що в малого татове дресирування, знає як надавити на хворий мозоль... А хлопець не дурний... І ще й ця Іванка, носом крутить! Що ж це за сімейка така!