Розділ 5

Перш ніж щось вимагати – подумай,

 як ти з цим впораєшся.

 Галина Гончарова

Олександр

Як не намагаюсь, але викинути це нахабне дівчисько з голови не виходить.

Руслана ще на місці не має, тож мені нічого не залишається, як піти в роздягальню, одягаю спортивки і іктболку, добре що маю тут персональну шафку, де завжди є мій одяг для занять і йду до тренажерів.

Зробивши легку розминку, іду для початку на бігову доріжку, бачу відверті погляди якими супроводжують мене дівчата і.. - нічого... 

Що за фігня? Раніше я б вже посміхався, подавав знаки на цікаве продовження а зараз - не хочу....

Твою ж....  спогади підкидають мені спокусливі медові очі, і пухлі губи блондиночки, те яка солодка вона на смак... А в паху вже горить, вилаявшись про себе йду в дальній кінець залу, подалі від сторонніх очей.

Не хочу нікого. Хочу саме її!..

А саме смішне те, що я навіть імені її не знаю! Внутрішній голос одразу відповідає що "зате знаю де вона живе, а це набагато краще!" Посміхаюсь сам до себе.

- Привіт друже, ти чого це тут з самого ранку?

Повертаюсь і впираюсь в теплий погляд друга.

- Привіт. - Потискаємо руки

- Ходімо до мене, а то я поки кави не вип'ю, то наче не живий. - ми заходимо в невеликий кабінет Руслана, він ставить дві чашки в каво-машину - Ну розплвідай, як там справи з блондиночкой? Полювання вдалося?

- Так - якось трохи кисло вийшло, чомусь пропало бажання з ним обговорювати дівчину, але Рус так просто не відчепиться.

-  Ану-ану, щось я не пам'ятаю в тебе такого... ти що, запав на неї?

- Та йди ти! 

- А ну раз так, то може мені її контакти дасиш, дівка гарна, мені теж сподобалась!

- Вона моя, поки що, зрозумів! - відчуваю що закипаю, а друг почав реально ржати з мене

- Точно запав!

- Зачепила мене трохи не сперечаюся, але ти ж не перегинай! - в середині чомусь почала підійматись злість на друга. Що він за маячню верзе! - Так, я ж звик що дівки самі на мене вішаються, а тут конкретний ігнор, от і завівся.

- Але ж наскільки я зрозумів, то ти її оприходував? То чого другим не даєш?

Стискаю тісно щелепи, аж зуби скриплять - чомусь як уявляю її в руках Руса, тілом підіймається лють, моя! Але якого біса? Було - було, чого ж до неї ще тягне? А може..

- Мені ще самому мало! - скоріш за все так і є, я просто хочу її ще разок, ну може і не разок...

- То до мене ти чого приперся? От і задовільняв би з нею свої бажання.

На це я лиш зітхнув. Коротко по фактах розповів йому суть справи, на що Рус поржав і видає:

- Аха-ха, то ти за порадою до мене прийшов, як її знову в ліжко затягнути. Що знайшлася та, що сама, просто так тебе не хоче?

На це киплю, штовхаю крісло, на якому сидів  і підходжу до вікна. Якого біса! Що я дівку не зваблю?

- О я з радістю подивлюся як ти її будеш випрошувати, а вона тобі відмовляти - наче підливає масла в вогонь!  - так друже, певно ти старієш, втрачаєш планку - і рже...

- Ти що в мені сумніваєшся? Хочеш парі?

-  Оо.. тепер впізнаю свого друга! Гаразд, давай!

- Спорим, вона сама мене захоче! За кілька днів, знову буде в моєму ліжку!

- Спорим. Але піднімемо планку! В тебе два тижні - якщо ні - подаруєш мені свою Subaru! 

Округлюю очі, нічого собі він загнув, оце ставочка! Але і радість перемоги тоді буде гострішою!

- Гаразд, але якщо виграю я, тобі забираю твою новеньку Audi. - друг лише місяць як забрав її з салону, хмикаю про себе, буду радий сидіти в ній господарем! Рус на мить задумується, а тоді хижо посміхається і видає

- Добре. Тільки Сань, не ти її в ліжко затягнеш - а вона в тебе закохається, і запросить до себе сама!

- А ти не перебільшуєш? Це трохи...

- Що, боїшся що сам втюришся? Чи що я все таки виграю? - піднімає скептично брову і заразливо посміхається.

- Не дочекаєшся!

- То що, по руках? - простягає мені руку, я якусь секунду вагаюсь, а тоді шлю все до біса!

- По руках!

****

Як вам парі Олександра і Руслана?

Щиро чекаю ваших коментарів, зірочок і підписок! Це безмежно надихає!

Ваша Таня!❤️