Епілог

Минуло п'ять місяців

- Маю зізнатися, що ти мене здивувала, - говорить Єгор, поки ми їдемо містом. 

- Чому? - питаю. - Я просто попросила у тебе допомоги. 

- В тому то й справа, - усміхається Єгор. - Ти попросила допомоги у мене. 

В принципі, Єгора можна зрозуміти. Коли я набрала його номер кілька днів тому, спочатку він навіть не повірив, що це я. А коли розповіла свій план, який він мав допомогти мені втілити у життя, Єгор одразу погодився. 

За тиждень до мого повернення додому мені сказали, що навчання закінчується швидше і, відповідно, моє повернення також пришвидшується. Я вирішила не говорити нікому про це і зробити сюрприз. В першу чергу саме Стасу, котрий останнім часом з головою занурився у роботу компанії. 

Він, як і обіцяв, телефонував мені кожного дня і дуже сильно змінився. Не було більше галасливих компаній та подружок на вечір. За цим прискіпливо слідкувала Даша, ну і я сама це бачила, адже Стас поринув у роботу й начебто подорослішав за ці місяці. 

- Думаєш, йому сподобається мій сюрприз? - питаю у Єгора. 

- Думаю, що він буде у захваті, - усміхається чоловік. - Я б також хотів, щоб мені дівчина такий сюрприз зробила. 

- А в чому проблема? - зацікавлено питаю. - Немає дівчини?

- На стосунки у мене просто не вистачає часу. Та й не впевнений я, що воно мені треба, - відповідає чоловік. - Я щасливий, що у мого брата все так добре склалося. Ось це найголовніше. 

- Я впевнена, що у тебе також все буде добре. От побачиш, знайдеш ще своє щастя, - кажу абсолютно щиро. 

Автомобіль зупиняється біля високої будівлі, і я зацікавлено поглядаю у вікно. Вже не терпиться побачити Стаса, але я готова ще трішки почекати, щоб розтягнути цей момент. 

Ми не бачилися так довго, але не було жодної хвилини, щоб я не думала про нього. Напевно, більше ніколи не зможу настільки кудись зникати. Час дається нам не для того, щоб жити на відстані з коханими. Час - це надто дорогоцінна річ, і тепер я це розумію. 

Ми обоє наробили помилок і були змушені пройти це випробування часом. Я його пройшла, хоча й було не легко. Впевнена, що і Стас не розчарує. Я вже і забула, як це - розчаровуватися у ньому. Добре було б взагалі про це не згадувати. 

- Готова йти? - питає Єгор і першим залишає автівку, коли киваю на знак згоди. 

- Що він зараз робить? - питаю, коли заходимо у просторий хол на першому поверсі. - Він хоча б тут?

- Тут твій Стас, - хмикає Єгор. - Я завалив його роботою по самі вуха, щоб не зміг нікуди піти. 

Ми заходимо у ліфт і їдемо на останній поверх, тільки дорогою двері відчиняються, і компанію нам складає довгонога білявка. 

- Ви так швидко повернулися, Єгоре Володимировичу, - заявляє ця особа, і я можу побитися об заклад, що в її голосі чутно роздратування. 

- Думала, що на сьогодні твоя робота закінчена? - стримано заявляє Єгор. -  Не сподівайся. Маю для тебе ще кілька завдань. 

Дівчина голосно фиркає, наче не бос перед нею, а якийсь неприємний тип. Взагалі важко зрозуміти, що в цьому офісі робить така красуня. Видно ж, що одяг у неї дорогий і макіяж практично ідеальний. 

Ліфт знову зупиняється, і цього разу білявка першою нас залишає, швидко прямуючи довгим коридором. Ми також виходимо, і я зацікавлено озираюся навколо. 

- Хто ця дівчина? Вона працює тут? -  зацікавлено дивлюсь на Єгора. 

- Моя особиста помічниця, - заявляє не надто радісно. -  Навіть не знаю, де я так нагрішив, що отримав її в помічниці. 

Реакція Єгора мене смішить. Видно, що ця дівчина його зачепила, але поки що він сам цього не розуміє. 

Довго думати про цю пару не довелося, тому що ми йдемо далі і вже за хвилину зупиняємося перед потрібним кабінетом. 

- Думаю, моя допомога більше не потрібна, - усміхається Єгор. 

- Дякую тобі, - кажу абсолютно щиро. - І будь милішим з цією дівчиною. Вона цікава. 

- Не мій тип, Анюто, - байдуже кидає Єгор і, попрощавшись, залишає мене біля дверей. 

Доводиться постояти ще кілька хвилин, щоб зібратися. Все-таки скільки часу ми не бачилися. Хто знає, якою буде реакція Стаса. 

Набравши у легені якомога більше повітря, я таки стукаю і переступаю поріг. Але лише рота відкриваю, щоб привітатися, як наштовхуюсь на злий голос Стаса. 

- Я ж просив мене не турбувати! Що знову сталося? 

Стас сидить за столом і переглядає якісь папери. У костюмі він здається значно старшим своїх років і таким… незнайомим мені. Мурашки бігають тілом від тембру його голосу, а опинитися в обіймах хлопця захотілося шалено сильно. 

- А мені можна тебе потурбувати? - питаю весело, і реакція Стаса не змушує себе чекати. Він різко піднімає голову і завмирає, наче вкопаний. Схоже, очам своїм повірити не може. - Привіт! Як тобі мій сюрприз? - широко усміхаюся.

Стас нарешті відмирає і, підскочивши на ноги, поспішає до мене. Його долоні накривають моє обличчя, а уста хлопця опиняються на моїх. Здається, йому не потрібні слова, ми ж і так говорили кожного дня. А от поцілуватися не могли, от Стас і вирішив це виправити.