34.

У переддень Нового року на мене нападає страшне хвилювання. Я так хочу, щоб Стас зробив усе правильно і ми нарешті змогли бути разом. Все це в тому випадку, якщо він таки дочекається на моє повернення, у що мені, чесно кажучи, не сильно віриться. 

Коли настає час нашої зустрічі, замикаю кімнату і прямую сходами на перший поверх. У гуртожитку порожньо, всі поїхали по своїх домівках. Все-таки добре, що Стас тут. Я не буду зустрічати Новий рік одна. 

Хлопець вже чекає на мене біля входу, спершись на знайомий білий автомобіль. Повільно розглядає мене з ніг до голови і широко усміхається. Здається, Стасу сподобалася моя сукня білого кольору і така ж коротка шубка. 

Наближаюся до нього й одразу ж потрапляю у теплі обійми, за якими так сильно скучила. Стас, здається, також, адже його уста одразу ж накривають мої. 

- Готова їхати? - питає, зазираючи мені в очі. 

- Ага, - киваю на знак згоди. - Я заінтригована і трохи схвильована. 

- Не хвилюйся, - Стас відчиняє для мене двері автомобіля і чекає, коли сяду всередину. - Я ж не для цього все це приготував. 

Ми їдемо містом не зовсім зрозуміло куди, і всю дорогу Стас тримає мою руку у своїй. Це дуже приємно, навіть хвилювання потроху відступає. Та коли автомобіль зупиняється поруч з готелем, стає ніяково. Навіщо Стас привіз мене сюди? 

- Не дивися так, - хмикає, помітивши щось на моєму обличчі. - Я не збираюся повторювати минулих помилок. 

- Дуже на це сподіваюся, - відповідаю, і ми таки залишаємо салон автомобіля. 

Стас впевнено веде мене всередину входу, тримаючи за руку, а я зацікавлено й одночасно розгублено розглядаю все навколо. У дзеркальному ліфті, який піднімає нас на останній поверх, дуже багато місця, але мені чомусь тісно тут. 

Можливо, все через страх. Я не знаю, що приготував Стас, але дуже боюся, що мені не сподобається і цей казковий вечір обірветься на неприємному моменті. 

Коли Стас відчиняє двері у номер, я практично не дихаю. Уявлення не маю, що там на мене чекає, але дуже сподіваюся, що щось хороше. Одразу бачу свічки по всій кімнаті, і відчуття дежавю накриває з головою. Невже він вирішив повторити той невдалий вечір ще раз? 

Світло не горить, тому я бачу дуже мало. Завмираю, наче вкопана, і не розумію, чи варто йти далі. Здається, Стас приготував для нас романтичну вечерю, і, можливо, немає в цьому нічого жахливого, але спогади так невчасно накривають, тому зробити наступний крок не виходить. 

- Щось не так? - питає хлопець, знявши з себе куртку. Він і мені допомагає з шубою, а я на автоматі передаю її йому і навіть туфлі знімаю. 

- Ні, я просто… - і як пояснити йому мій страх? 

Здається, Стас без слів все розуміє, тому що обходить мене і сам прямує у кімнату. Вмикає світло, і тепер мені добре видно величезну і дуже гарну ялинку, яка займає практично пів кімнати. Від побаченого у мене подих перехоплює, тільки от на цьому сюрпризи не закінчуються. 

Стас повертається і знову бере мою руку у свою. Напевно, розуміє, що я настільки розгублена, що сама й кроку зробити не зможу. Ми таки заходимо у кімнату разом, а тоді я бачу ще один сюрприз, від якого сльози на очах виступають. 

- З Новим роком! - кричать мені ті, кого я точно не очікувала тут побачити. Тато, Марта, Даша і навіть Даня. 

- А ви що тут робите? - розгублено випалюю, а тоді обіймаю всіх по черзі. На очах сльози від емоцій. Тільки зараз розумію, наскільки сильно скучила за всіма. 

- Це Стас запропонував нам зустріти цей Новий рік разом, - заявляє тато. - Чудова ідея, правда? 

- Ще й яка, - кажу і повертаюся обличчям до Стаса. - Дякую тобі, я… 

- Думала, що я наступлю на ті ж граблі? - він усміхається і, здається, зовсім не ображається. - Я все зрозумів, Анюто. Помилок більше не буде. 

Не втримавшись, сама тягнуся за поцілунком, і байдуже, що ми тут не самі. Здається, я заслужила на свій шматочок щастя, тому і не хочу стримуватися. 

Далі на мене чекає ще один сюрприз. Поки я спілкуюся з рідними та друзями, працівники готелю накривають для нас святковий стіл. Виявляється, ми всі разом будемо зустрічати Новий рік. Ще кілька годин тому я навіть мріяти не могла про подібне, але завдяки Стасу цей чарівний вечір проведу у теплому колі найрідніших людей. 

- Як твої батьки? Як Єгор? - питаю, коли ми всі сідаємо за стіл. 

- Єгор весь у справах. До речі, привіт тобі переказував, - відповідає Стас. - А от батьки також хотіли прилетіти, але я подумав, що не варто. Все-таки я розумію, що тобі потрібен час, а їхня присутність могла тебе бентежити. 

- Дякую, що розумієш, - кажу абсолютно щиро. - Переказуй їм мої вітання. 

Свято вдається на славу. Я вже давно так багато не усміхалася. Виявляється, що мої рідні і друзі прилетіли всього на два дні. Отже, завтра я маю провести з ними якомога більше часу. Стас також вирішує залишитися ще на день, щоб повертатися назад всім разом. 

- А Стасик твій молодець, - шепоче мені на вухо Даша, підсівши ближче. - Оце сюрприз тобі зробив! 

- Це точно, - відповідаю. - А ви також хороші, хоча б натякнули, що прилетите сюди.