33.

На щастя, ліки є у місис Грант, тому мені не треба бігти в аптеку крізь дощ. Коли повертаюся у кімнату, Стас вже міцно спить на моєму ліжку, вкрившись моєю ковдрою. На мить навіть завмираю, тому що дуже дивно бачити його тут, а тоді збираю його мокрий одяг і несу в пральню.

Хочеться вірити, що завтра Стас забереться звідси. Мені не потрібна його компанія, адже коли він поруч, почуття вирують новими барвами. Почуття, які я довгий час намагалася приструнити в собі. 

За вікном продовжується гроза, хлопець міцно спить у моєму ліжку, а я сідаю на місце Джі і знову вмикаю ноутбук. Треба перемкнутися на щось, щоб не витріщатися на Стаса надто часто. Просто я й не знала, що він такий милий, коли спить, а ще морщиться, коли сниться щось неприємне. 

Сама не розумію, в який момент просто засинаю. Навіть не зважаючи на те, що в кімнаті не сама, сплю міцно і спокійно. А от прокинувшись наступного ранку, на мене чекає ще той сюрприз. Моє ліжко порожнє, а Стас сидить за столом і п'є каву. 

- Доброго ранку! - широко усміхається і салютує мені чашкою. 

- Угум, - бурчу і намагаюся пригладити волосся. Навіть думати не хочу, як жахливо зараз виглядаю. 

- Пробач, що приніс тобі проблеми. Хоча місис Грант сказала, що я дуже милий, - заявляє Стас. 

- Ти говорив з нею? - здивовано випалюю. 

- Ага. Вона пригостила мене печивом. Прикинь, сама спекла, - не розумію, чому тішиться хлопець, та ще й печиво мені демонструє. - До речі, я сказав, що завдяки тобі не захворів. І це правда. Дякую, що не залишила мене там. 

- Це нічого не означає, - кажу твердо і сідаю. - Якщо ти в нормі, повертайся в готель. А краще взагалі лети додому. 

- Анюто, - Стас різко перестає усміхатися, а я чомусь відчуваю сильне роздратування. Ну чому він такий  ідеальний для всіх? Чому усміхається так часто? Чому я залипаю на цій усмішці, хоча не повинна цього робити?! 

- Я в душ! Коли повернуся, дуже сподіваюся, що тебе тут не буде! - витягую з шафи рушник і швидко залишаю кімнату. Лише в душовій кабіні, під струменями гарячої води, вдається трохи заспокоїтися. Поки вода стікає тілом, я ковтаю гіркі сльози. А все тому, що я не можу викинути його з голови. Намагалася так довго, а зараз, коли він поруч, нічого не можу з цим зробити. 

Повертаючись у кімнату, дуже сподіваюся, що Стас мене послухав. Хочу побути сама і нарешті розібратися у власних почуттях. Можливо, варто дати йому цей шанс, адже, відмовивши, я знову буду страждати. 

Коли переступаю поріг кімнати, знову бачу його. Стас нікуди не пішов, і в глибині душі я таки хочу, щоб він залишився. 

- Ти плакала? - хмуриться, розглядаючи моє обличчя, а тоді робить те, що повністю перевертає моє сприйняття з ніг на голову. Пригортає до себе і цілує так, що дихати важко. 

Ми обоє хочемо цього. Я більше не відштовхую, а з останніх сил хапаюся за його плечі. Поцілунок виходить шаленим і таким солодким. У мене ноги підкошуються від почуттів і від того, наскільки приємними вони можуть бути. 

- Пробач мені, Анюто. Я такий ідіот, - Стас зазирає мені в очі і навіть не намагається відпустити. - Я все зроблю, щоб ти мені пробачила. Ти тільки скажи, що… Я так пізно зрозумів, що закохався, а тепер не знаю, як виправити все, що накоїв. 

- Якщо я попрошу тебе повернутися додому, ти зробиш це заради мене? - питаю, затамувавши подих. 

- Зроблю, - видихає Стас. - Тільки дай мені надію, що ми можемо бути разом. 

Усміхаюся, тому що така розмова подобається мені набагато більше, а тоді сама тягнуся за поцілунком, щоб Стас зрозумів: надія таки є. 

- Ти можеш залишитися тут до Нового року. Ми зустрінемо його разом, а потім ти повернешся додому, - розповідаю свій план. - Я прилечу через п'ять місяців. Якщо за цей час ти не зміниш своєї думки і все ще хотітимеш бути зі мною… ми спробуємо ще раз. 

- Ти жорстока, Анюто, - зітхає Стас. - Цілих п'ять місяців не мати змоги торкнутися тебе. Але хай там як, я згоден. Якщо ти хочеш перевірити мене на міцність, то давай. В принципі, п'ять місяців - це не так і багато, правда? 

- Ага, - хмикаю. - Зовсім не багато. 

Стас таки йде, але після того, як ми знову цілуємося. Ми домовляємося зустрітися ввечері і прогулятися містом. Завтра будемо зустрічати Новий рік, ну а вже наступного дня у Стаса літак додому. 

І хоча я розумію, що нам обом потрібні ці кілька місяців, щоб розібратися з почуттями, однаково боюся, що Стас мене не дочекається. А що, коли з'явиться якась інша дівчина, у яку він закохається? Таке ж може бути. Ну тоді стане зрозуміло, що всі його слова - це лише порожні звуки. 

Сьогодні доволі прохолодно, тому одягаю джинси, теплий светр та куртку. На ноги чоботи, а волосся збираю у хвіст. Хвилююся так, наче вперше на побачення збираюся. Хоча якщо подумати, що це вперше ми зі Стасом зустрічаємося без яких-небудь таємниць, то це реально наше перше справжнє побачення. 

Він вже чекає на мене біля входу і, тільки-но наближаюся, знову цілує. Це так приємно, що мурашки бігають шкірою. А тоді бере мою руку у свою, переплітає наші пальці, і ми прямуємо містом незрозуміло куди. Лиш би йти ось так, поруч одне з одним. 

Стас просить мене розповісти про навчання тут, а я з радістю ділюся з ним своїми враженнями. Йому дійсно цікаво мене слухати, і це приємно. Коли починає накрапати дощ, ми заходимо у затишне кафе, де практично нікого немає. Замовляємо гарячі напої, щоб зігрітися, і продовжуємо розмову. Хоча поки що питає тільки Стас.