31.

Було б правильно запитати, що Стас тут робить, але в мене немає сил це зробити. Просто його поява настільки сильно вибиває землю у мене з-під ніг, що єдине бажання, яке виникає: просто втекти від нього якомога далі. 

Саме це я і роблю. Швидко повертаюся і роблю перший крок, але другий зробити так і не виходить. Стас хапає мене за руку і тягне на себе. Не очікуючи такої підстави, не втримую рівновагу і падаю просто в його обійми. 

Зате Стас діє блискавично. Його руки опиняються у мене на талії, а очі навпроти моїх.

- Відпусти! - шиплю крізь зуби і намагаюсь вирватися, але роблю тільки гірше. Хватка стає міцнішою, а усмішка на обличчі Стаса - ширшою. 

- Не відпущу! - заявляє цей… цей… Навіть не знаю, як його назвати! - Більше не відпущу, Анюто!

- Гей, ти хто такий? - у коридор вибігає Сем, а за ним Рон та Джі. Він похмуро розглядає Стаса, а от Джі явно розгублена від того, що відбувається. - Аню, я тебе врятую. 

- Себе врятуй краще, - фиркає Стас англійською. - Забирай звідси свій зад, якщо не хочеш отримати ще. 

- Що ти сказав?!  - Сем стискає руки в кулаки і починає наступати. Я ж нарешті опановую себе і таки вириваюся з обіймів хлопця. І байдуже, що ще мить тому тремтіла кожна клітинка тіла. Я не буду йти на повідці у почуттів. Я ж приїхала сюди, щоб забути Стаса. Ну чому він з'явився так неочікувано? Навіщо прилетів? 

- Досить! - гиркаю на всіх одночасно і хапаю Стаса за руку. І байдуже, що при цьому він тішиться, наче виграв джекпот. Я роблю це не для того, щоб йому догодити. Нам варто просто зараз все закінчити. - Ходімо, вийдемо! 

Сама тягну його на вулицю під три здивовані погляди моїх друзів. Знаю, що пізніше доведеться все пояснити Джі, але поки що не про це варто думати. 

Стас слухняно йде за мною, поки тягну його за собою на вихід. На вулиці гамірно, тому відходимо трохи вбік і зупиняємося під одиноким ліхтарем. 

- Я не буду питати, як ти мене знайшов. Деякі здогадки з цього приводу у мене є, - відпускаю його руку і свої складаю на грудях. Впевнена, що це тато  розколовся. Лише він знає моє точне місце перебування. - Але одразу скажу, що ти дарма приїхав. 

- Не дарма, - випалює Стас. - Я хочу довести тобі, що кохаю. Для мене не має значення те парі. Я просто злякався, що ти не пробачиш, от і не розповів. Так, це була моя помилка, про яку я шкодую. Але час назад не повернути, і я готовий виправити все, що зробив не так. 

- Вже пізно, - бурчу. - Я забула тебе! 

- Це через цього хмиря, так? - миттєво хмуриться Стас. - Ти тепер з ним? Невже я не встиг?

- Досить засипати мене питаннями! - кричу роздратовано. - Так, ти не встиг, Стасе! Не треба було летіти. 

Залишаю його під ліхтарем, а сама знову прямую до входу. Всередині так млосно зараз і плакати хочеться. Саме тому, не вигадавши нічого кращого, прямую до бару і прошу бармена зробити мені коктейль. 

П'ю практично одним махом, тому що хочеться забути. Руки тремтять, і серце так шалено б'ється об груди. Лише зараз, трохи з запізненням, до мене доходить, що Стас тут. Він прилетів, щоб попросити пробачення. Я збрешу, якщо скажу, що мене це не чіпляє.

Це шалений вчинок з його боку, але одночасно дуже приємний. Невже Стас не бреше і його почуття правдиві? А що, коли це чергова його гра? 

- Що відбувається, подруго? - поруч зі мною сідає Джі і зацікавлено розглядає. - Хто цей красунчик?

- Хлопець з мого минулого, - зітхаю. Алкоголь починає діяти, і мені кортить розповісти комусь про свій біль. Джі слухає уважно, не перебиваючи. І коли я закінчую, їй є що сказати. 

- Ну, знаєш… я шокована, - хмикає подруга. - Але маю визнати, що цей хлопець крутий. Океан перетнув, щоб пробачення попросити. Ти вибачиш йому?

- Звісно, ні! - випалюю надто емоційно. 

- Все ще кохаєш його, так? - співчутливо дивиться на мене Джі і замовляє ще два коктейлі. 

- Кохаю, - схлипую. - Я думала, що забуду, якщо не буду його бачити. Трималася якось ці місяці, але коли побачила, зрозуміла, що нічого не змінилося. Я не можу викинути його з голови та серця. Хочу, але нічого не виходить. 

Джі пригортає мене до себе на знак підтримки, і ми разом п'ємо коктейлі. Після третього все вже не виглядає так жахливо, тому мені кортить танцювати. Швидко рухаючись під музику, почуваюся абсолютно щасливою. Навіть про Стаса забуваю, а дарма… 

Він з'являється поруч несподівано. Стоїть, наче пам'ятник, і не зводить з мене погляду. Не знаю, що керує мною в цей момент, але хочеться показати йому, що я також чогось варта. Починаю рухатися під музику, торкаючись свого тіла руками. Стас прискіпливо стежить за кожним моїм рухом і з кожною секундою хмуриться все більше. Невже не подобається те, що бачить? 

- Досить з тебе на сьогодні! - все-таки його терпець вривається, і хлопець знову хапає мене за руку та тягне на вихід. 

Цього разу я готова до подібного, тому завзято вириваюся. І вже в коридорі мені на допомогу приходить широкоплечий незнайомець. Він на цілу голову вищий від Стаса і настільки м’язистий, що заледве рухається. 

- Відпусти дівчину! - випалює грубим голосом.