30.

Минуло три місяці

Слухаючи викладача, я швидко записую лекцію й одночасно поглядаю у вікно. У небі високо світить сонце, і так хочеться піти кудись погуляти. Весь тиждень в універі я практично не вилазила з підручників. Треба негайно розвіятися, а то скоро пар вухами піде. 

Коли на всю аудиторію чутно останній на сьогодні дзвінок, студенти радісно кричать і збирають свої речі. Викладач бажає нам хороших вихідних і залишає аудиторію, ну а я вже уявляю, як буду відпочивати від навчання і вигадую план дій на вихідні. 

- Ну нарешті це пекло закінчилося, - видихає Джі - моя подруга, одногрупниця та ще й сусідка по кімнаті. Вона рудоволоса запальничка, яка не вміє сидіти на місці.  - Які плани на вихідні? Можна піти на пляж, або ж у клуб. Точно! У клуб!

- Не люблю я клубів, - кривлюсь і закидаю рюкзак на плече. Ми разом залишаємо аудиторію, а тоді й університет. На вулиці тепло, і це кінець грудня. А от вдома снігу намело по коліно… Тато зранку відео надіслав. 

Повернувшись думками додому, я відчуваю шалену тугу. І хоча тут мені дуже подобається, я сумую за татом, Дашею і навіть мамою. А ще за Стасом… Тато говорив, що Стас одужав і навіть повернувся до навчання. Кілька разів просив у нього дати мою адресу, але тато відмовив, тому що я попросила його цього не робити. 

Мої почуття нікуди не зникли, хоча я так на це сподіваюся. І, напевно, не зникнуть, тому що перше кохання не так просто викинути з серця. Я часто заходжу на особистий профіль Стаса у соціальних мережах і розглядаю його фото, шкода лише, що останні публікації були ще наприкінці вересня. Таке враження, що і його життя зупинилося в той місяць, коли закінчилися наші стосунки. 

- Привіт, дівчата! - вже на вулиці нас наздоганяє наш одногрупник Сем і широко усміхається. Він доволі привабливий хлопець, і я відчуваю, що подобаюся йому. Тільки от далі дружби не йду, адже серце моє поки що іншому належить. - Які плани на вечір? Може, сходимо в клуб? 

- Чудова ідея! - одразу ж підтримала його Джі. - Треба тільки Аньку вмовити, а то вона знову зібралася киснути у кімнаті. 

- Нічого я не зібралася! - фиркаю, але продовжити не встигаю, тому що телефонує тато. Залишаю друзів і йду вбік, щоб спокійно з ним поговорити. - Привіт, тату! 

- Привіт, люба! Як ти? - бачу його усміхнене обличчя і знову відчуваю сильну потребу бути поруч з ним. 

- Пари закінчилися, можна відпочивати, - усміхаюся. - А ти як? Як Марта? 

Менше ніж місяць тому тато познайомив мене зі своєю коханою жінкою. Нею виявилася викладачка нашого університету - Марта Романівна. Вона мене не навчала, тому я не знала її добре, лише перетиналися декілька разів. Але зараз ми часто спілкуємося, і вона здається мені хорошою партією для тата. 

- Все добре, - Марта з'являється позаду нього і привітно махає мені рукою. 

- А чого це ви не спите? Ніч на вулиці! - мені все ще важко звикнути до різниці у часових поясах, але я точно знаю, що вдома зараз добряче за північ. 

- У нас сьогодні був корпоратив в університеті, - відповідає Марта. - От ми і затрималися трохи. 

- Зрозуміло, - відповідаю. Помічаю, що тато у квартирі Марти, і розумію, що у них все дуже навіть серйозно. Я щиро радію за нього і хочу, щоб тато нарешті був щасливим. 

- Анюто, а в тебе як справи? - питає тато серйозним тоном. - Нічого не сталося? 

- Та ні, - знизую плечима. - А що? Щось мало статися? 

Не розумію, до чого це запитання. Таке враження, наче тато знає щось таке, чого не знаю я. 

- Та ні, просто запитав, - швидко випалює. - Тоді ми спати, а ти відпочивай після навчання. 

- Ага, - хмикаю, згадавши про клуб. Знав би тато, який у мене планується відпочинок. - Добраніч вам!

Закінчивши виклик, повертаюся до друзів, які вже чекають на мене біля гуртожитку. Сем живе в іншому корпусі, але поки що туди не поспішає. Здається, він таки зібрався переконувати мене піти в клуб. 

- Ми вже про все домовилися! - заявляє Джі, тільки-но я наближаюся. - Сем з другом заберуть нас о восьмій. Відмови не приймаються. 

- Ну, добре, - доводиться погодитися. Та з іншого боку, я дійсно не хочу киснути в порожній кімнаті. Моїм мізкам необхідний передих, а похід у клуб може виявитися чудовим завершенням тижня. 

Треба продовжувати жити і не лише одним навчанням себе відволікати. А що, коли дати шанс Сему? Все-таки я буду тут до травня, і є шанс, що щось таки вийде. Все залежить від того, наскільки швидко я викину Стаса зі своєї голови. 

- Ти молодець, Аню! - випалює Джі, тільки-но повертаємося у кімнату. - Сем очей з тебе не зводить. Настав час дати йому шанс!

- Думаєш? - хмикаю і відчиняю шафу, щоб відшукати щось відповідне для походу в клуб. 

- Я ж не сліпа! - фиркає подруга. - Одягни цю сукню. Сем свідомість втратить. 

- А це не занадто? - невпевнено розглядаю сукню яскраво-червоного кольору, яку купила лише минулого тижня. Ну як купила… Це Джі змусила мене її взяти, аргументуючи це тим, що в ній я ну дуже сексуальна. 

- В самий раз! - підморгує мені подруга. - Я ще макіяж тобі зроблю і зачіску! Зроблю з тебе цукерочку.