26.

Не так я уявляла собі наше побачення… Мені здавалося, що Стас на повну скористається своїм останнім шансом спокусити мене. В принципі, він так і зробив, адже я вже хвилин п’ять не можу відвести від нього погляду. А все тому, що Стас переодягнувся у старий пошарпаний одяг для того, щоб допомогти з прибиранням вольєрів. 

Дивно, але він не боїться забруднитися, і видно, що собаки його знають. Бачити Стаса таким… дуже несподівано, і поки що я не знаю, чи варто вірити в його доброту. А що, коли він тут вперше і мене притягнув з собою, щоб справити враження? 

Він важких думок мене відволікає писк під ногами. Опускаю погляд і бачу маленьке й шалено миле цуценя білого кольору. Не втримавшись, беру його на руки та пригортаю до себе. Швидше за все, воно народилося тут, а його мама десь поряд. 

- Його звати Діно, - поруч зі мною зупиняється Кирило і киває на цуценя. - Його маму ми знайшли на сміттєзвалищі вагітною. Діно - єдиний, хто вижив з цуценят. 

- Мені шкода, - кажу абсолютно щиро. 

- А ти тут до чого? - усміхається чоловік. - До речі, якщо матимеш бажання, розкажи про наш притулок знайомим. Чим більше людей допомагатимуть нам, тим краще. 

- Звісно, розкажу! - кажу абсолютно серйозно. - До речі, можна у тебе дещо запитати? 

- Звісно, - відповідає. 

- Як давно ти знайомий зі Стасом? Він дійсно допомагав тобі з відкриттям притулку? 

- Ми знайомі кілька років, - відповідає спокійно чоловік. - Коли я шукав спонсорів для відкриття притулку, познайомився зі Стасом. Я розумію, чому ти сумніваєшся, Аню. Стас не справляє враження хлопця, котрий готовий порпатися у собачому лайні. Але, як бачиш, він робить це без особливих проблем.  

Виходить, все це дійсно правда. А ще я в черговий раз переконуюся, що зовсім не знаю Стаса.

Мені так сильно подобається Діно, що протягом наступної години я не розлучаюся з ним. Ну а цуцик, своєю чергою, пригрівся у мене на грудях і навіть про маму свою забув. 

- Я починаю ревнувати, - Стас повертається до мене весь брудний і не надто приємно пахучий. - Знайшла собі нового хлопця?

- Діно дуже милий, - відповідаю. - Я б забрала його до себе, але у тата алергія на кішок та собак. 

- Можливо, знайдеться той, хто захоче забрати його, - Стас тріпає цуценя за вухом, і виглядає це дуже мило. - Я повернусь через кілька хвилин. Душ прийму та переодягнуся. 

Стас йде, а я гуляю великою територією і розумію, що тут працює доволі багато людей. Щось мені підказує, що всі вони волонтери, як і Стас. З'являється бажання і мені чимось допомогти, тому вирішую поговорити про це з татом, тільки-но повернуся додому. 

- Після роботи хочеться їсти, - заявляє Стас, коли ми знову повертаємося у місто. - Складеш мені компанію?

- Звісно, - одразу ж погоджуюся. 

Після того, що дізналася сьогодні, я змушена дивитися на Стаса трохи інакше. Він не самозакоханий ідіот, як я думала. У нього є серце, якщо допомагає тваринам. Чому ж тоді він погодився на цей спір? Якби ж тоді зупинив себе… 

- Про що думаєш? - питає Стас, коли мовчання затягується. 

- Про те, що сьогодні ти відкрився мені з іншого боку, - кажу, як є. 

- Справді? Тепер я не такий поганий, як ти думала? - кидає у мій бік швидкий погляд, а я і не знаю, що йому відповісти. 

Якби ж ти знав, Стасе, про що я насправді думаю…

- Не такий, - кажу коротко. 

- До речі, Анюто, на завтрашній вечір нічого не плануй! - несподівано заявляє Стас. - Мої батьки хочуть ще раз тебе побачити. Вони повертаються за кордон через кілька днів і не хочуть втрачати можливість познайомитися з тобою ближче. 

- Добре, - відповідаю, хоча й не дуже розумію, навіщо ще одна зустріч. Стас має кинути мене післязавтра, тільки-но настане кінець парі. Для чого весь цей концерт? 

Обід минає добре, тому що я намагаюся не думати про те, що зовсім скоро ми зі Стасом станемо абсолютно чужими. Я все ще сподіваюся почути від нього зізнання, але він не поспішає ділитися зі мною правдою. 

Ми прощаємося біля мого будинку. Коли заходжу у квартиру, бачу у коридорі гарні жіночі туфлі на високих підборах. Розумію, що невчасно, і вже збираюся піти кудись погуляти, щоб не заважати татові, але не встигаю і кроку зробити, коли до мене виходить… моя мама.

- Мамо? - розгублено випалюю, не вірячи власним очам. - Що ти тут робиш? 

- Привіт, люба! Чому такий вираз обличчя? Не рада мене бачити? 

Моя мама - справжня красуня. У свої сорок вона виглядає дуже молодо, і, головне, вона струнка та висока, наче модель. Саме тому проблем з чоловіками у неї ніколи не було. І щось мені підказує, що останньому принцові вона також помахала ручкою. 

- Рада, але, наскільки я пам'ятаю, зараз ти маєш бути десь дуже далеко, - відповідаю. Мама вийшла заміж за чоловіка, який працює за кордоном і забрав її з собою після одруження. 

- Річ у тім, що ми з Іваном більше не разом, - відповідає. - Я повернулася, щоб забрати тебе і повернутися додому.

- Почекай! - зупиняю її, тому що не можу повірити власним вухам. - Це що, жарт такий? Я не збираюся нікуди їхати!