25.

На вихідних ми зі Стасом не бачимося. Він пропонує зустрітися, а я не хочу цього. Тобто хочу, але… все дуже сильно заплуталося. Навіть тато дав добро на наші стосунки, але радості це мені не принесло. Залишилося так мало часу до закінчення парі, а йому хоч би що. 

Невже я помилилася і Стас дійсно нічого до мене не відчуває? Саме ці думки не дають мені з ним побачитися. І тому брешу, що захворіла. 

- Може, досить вже переховуватися вдома? Однаково завтра доведеться зустрітися в універі, - говорить Даша, яка навідалася до мене в гості. 

- От завтра і буду думати, а сьогодні не хочу його бачити, - бурчу. Я не хотіла залишатися сама, тому запросила подругу. Тато поїхав на зустріч, і стіни рідного дому почали тиснути на мене. 

Стас наче відчуває, що ми говоримо про нього, і вчетверте за останню годину набирає мій номер. Вперто ігнорую дзвінок, хоча й розумію, що це трохи по-дитячому.  

- Може, таки відповіси? Видно ж, що хвилюється, - говорить Даша. 

- Він хвилюється, тому що боїться машину свою втратити, - бурчу. 

Телефон замовкає, а я… не встигаю видихнути з полегшенням, тому що хтось дзвонить у двері. Гостей я не чекаю, тому миттєво напружуюся. 

- А якщо це Стас? - питає Даша, і я повністю поділяю її хвилювання. 

- Можеш відчинити? У разі чого, я одразу вдам, що дуже хвора, - на щастя, сьогодні я без косметики, а домашні штани зі старою, але улюбленою, футболкою чудово доповнять образ важкохворої. 

Даша мою ідею підтримує і прямує до дверей. Я ж завмираю  на порозі своєї кімнати та дослухаюся до розмови. Коли чую голос Стаса, розумію, що інтуїція мене не підвела. Він тут, отже, гра продовжується!

- Де Аня? - питає серйозним тоном.

- Хвора Аня, - випалює Даша. - Чого тобі? Аня заснула зовсім недавно. 

- Я хочу її побачити! - вперто заявляє Стас. 

- Ти не відчепишся? - зітхає подруга.

- Звісно, ні! - фиркає Стас. 

Розумію, що скоро він буде тут, тому швидко лягаю під ковдру і вдаю, що міцно сплю. Можливо, Стас переконається, що я не брешу, і нарешті дасть мені спокій.

Коли двері у кімнату відчиняються, я міцніше заплющую очі. Навіть дихаю через раз, прислухаючись до кроків хлопця. Коли ж матрац поруч зі мною прогинається і хлопець сідає, я завмираю, наче вкопана. Та найцікавіше чекає мене попереду. Відчуваю, як тепла рука Стаса лягає на мого лоба, і повільно розплющую очі. 

Так, я планувала триматися і мовчати, але вистачило мене ненадовго…

- Пробач, я розбудив тебе… - Стас забирає руку й уважно мене розглядає. 

- Чому ти тут? - кажу тихо, наче реально тільки прокинулася. 

- Я хвилювався, - відповідає. - Ти не відповідала на мої дзвінки. Я образив тебе, Анюто? Це через те, що я тата твого на вечерю запросив?

Здається, Стас реально не розуміє, в чому справа. Він шукає будь-які причини, але навіть не здогадується про те, що відповідь лежить просто на поверхні. Якби ж він зізнався у всьому просто зараз… Але хлопець продовжує мовчати.

- Звісно, ні, - стримано відповідаю. - Ти тут ні до чого. 

Помічаю власний подарунок у Стаса на шиї - і стає в тисячу разів болючіше. Він продовжує його носити, а я свою половинку закинула у шухляду. 

- Ой, я зовсім забув! - вигукує хлопець і піднімає з підлоги кошик, наповнений різними фруктами. Виглядає все це дуже гарно, але захвату у мене не викликає. - Це тобі! Щоб швидше одужала. 

- Дякую, - відповідаю і сідаю, щоб краще бачити Стаса. - Послухай, я маю дещо тобі сказати. 

- Що? - дивується хлопець.

- Мені здається, що ти щось від мене приховуєш, - випалюю на одному подиху. 

- З чого ти це взяла? - Стас помітно нервує, тому усмішка виходить трохи натягнутою. 

- Просто наші стосунки так швидко розвиваються. Ми тільки місяць разом, а я вже знайома з твоїми рідними, а ти - з моїм татом, - намагаюся пояснити. - Чесно кажучи, все це трохи мене лякає. Здається, наче наступної миті ти голосно розсмієшся і скажеш, що все це не насправді. 

Стас помітно блідне і хмурить брови. Здається, намагається вигадати чергову брехню, а я так хочу, щоб він нарешті правду сказав. 

- Я кохаю тебе, Анюто! Кажу це абсолютно щиро, - хлопець бере мою руку у свою, а я намагаюся триматись гідно і не розплакатися. - Досить вже вбивати собі в голову якісь дурниці. Все це насправді. Я хочу бути з тобою. Ти - чудова дівчина.

- А я хочу бути з тобою… - шепочу. 

Тільки не впевнена, що ти хороший хлопець.

Стас усміхається і тягнеться за поцілунком. Дозволяю йому себе поцілувати, хоча й знаю, що потім страждати буду. Вкотре кажу собі, що все зайшло надто далеко, але ці кляті почуття не дають думати логічно. 

Стас йде через кілька хвилин. Обіцяє забрати мене завтра зранку, щоб разом їхати в університет. Зате повертається Даша. Вона міцно обіймає, коли помічає мій пригнічений вигляд, і намагається заспокоїти, поки заливаюся сльозами. 

Хто б міг подумати, що моє перше кохання буде таким болючим. А може, було б краще, щоб я не знала про цей спір? Зараз була б шалено щасливою, але в кінцевому результаті моє серце все ж таки розіб’ється.