24.

Стас чекає на мене біля під'їзду. Сьогодні він трохи змінив свій звичний стиль й одягнув модний піджак з закатаними рукавами та темні джинси. Навіть зазвичай розкуйовджене волосся більше не було таким. Стас зачесав його назад і тепер був дуже схожим на Єгора. 

- Привіт! - не встигаю більше нічого сказати, тому що хлопець пригортає мене до себе і цілує так, наче ми давно не бачилися.

- Я скучив, - шепоче в губи. - Готова їхати?

- Готова, - кажу, але впевненості, як такої, не відчуваю. Уявлення не маю, як мине ця зустріч, але хочеться вірити, що Стас мене підтримає.

- А Єгор також там буде? - питаю, коли автомобіль рушає. 

- Хочеш його побачити? - Стас нічим не показує свого роздратування, хіба що пальці обхоплюють кермо міцніше. - Скучила вже?

- Не говори дурниць, - фиркаю. - Насправді я не знаю, чи хочу його бачити. Твій брат хороший співрозмовник, але коли він дозволив поліціянтам тримати тебе до ранку за ґратами, сильно мене розчарував. 

- Виходить, мені не треба ревнувати? - Стас кидає у мій бік швидкий погляд. 

- Можливо, - неоднозначно знизую плечима. А що? Невже Стас думає, що все так просто буде?

Автівка зупиняється біля ресторану рівно через пів години. Тільки от я не поспішаю залишати салон. Дістаю з сумки подарунковий пакунок і передаю Стасу.

- Пробач, що не привітала зранку. Просто я не знала, що у тебе таке свято. Зараз готова виправитися, - пояснюю. 

- Дякую, - Стас витягує з пакета коробку і відкриває її. Коли бачить, що там, завмирає на мить, і я так само. 

Коли побачила в магазині парну підвіску, одразу зрозуміла, що це саме те, що мені треба. Дві половинки серця - одну йому та одну мені. 

- Дякую, Анюто, - видно, що Стас здивований. Навіть дуже. Він доволі легко знімає з шиї ланцюжок, який носить завжди, і одягає на нього одну частинку серця. Іншу віддає мені разом з коробкою. - Це дуже приємний подарунок. 

- Це добре, - усміхаюся. - Свою половинку я вдома одягну. Зараз немає на що. 

Ховаю коробку назад у сумку, і ми таки залишаємо автомобіль. Стас бере мою руку у свою і впевнено заводить у приміщення. Офіціанти нам усміхаються і забирають у мене куртку. Тепер Стас бачить мою сукню повністю і розглядає прискіпливо. 

- Ти така гарна, Анюто, - шепоче, торкнувшись губами моєї щоки. Відчуваю, як починає червоніти обличчя, але розумію, що його компліменти шалено приємні. - Ходімо, а то Єгор скоро з розуму зійде від очікування. 

Виходить, Єгор також буде. Ну це зрозуміло, але я однаково сподівалася, що у нього з'явилися якісь термінові справи. 

Батьків Стаса бачу одразу, як і Єгора. Всі вони сидять за столиком біля вікна й радісно щось обговорюють. Стас міцніше обхоплює мою руку, наче дійсно хвилюється зараз. А коли зупиняємося біля столика, руку відпускає і торкається пальцями талії. 

- Пробачте, ми трохи запізнилися, - заявляє, широко усміхаючись. 

- Нічого страшного! Ми все розуміємо! - підморгує синові батько, а я знову червонію. 

-До речі, Анюто, мого тата звати Володимир, а маму Сніжана, - додає Стас.

- І все? А по батькові? - розгублено перепитую. 

- Яке “по батькові”, дорогенька? - усміхається чоловік. - Імені буде достатньо. 

- Як скажете, - швидко погоджуюся. Та яка мені взагалі різниця, як їх називати? Ну не хочуть люди відчувати себе старими. В принципі, тут все зрозуміло, виглядають ці двоє взагалі чудово. 

Ми сідаємо за стіл, і тепер я якраз навпроти Єгора. Чоловік не здається задоволеним і розглядає мене спідлоба, наче я винна йому щось. 

Та більше за поведінку Єгора мене цікавить ще одне засервіроване місце. Здається, має бути ще хтось, але хто… Можливо, родич Стаса? 

Офіціант приносить нам меню, і я одразу ж шукаю поглядом щось смачненьке. Хвилювання потроху спадає, адже зустріли мене доволі привітно.

- І як давно ви разом? - питає Сніжана, тільки-но я озвучую офіціанту своє замовлення. 

- Недовго, - відповідає за мене Стас. - Але достатньо, щоб я зрозумів свої почуття до цієї дівчини. 

- Ти сильно здивував нас, синку, - хмикає його тато. - Просто ми звикли до того, що ти трохи вітряний у нас. Коли Єгор сказав, що ти став на шлях виправлення, ми й подумати не могли, що все настільки серйозно. 

- А чим ти займаєшся, Аню? - знову запитання від мами. - Навчаєшся?

- Ми зі Стасом в одному університеті навчаємось, тільки я на міжнародних відносинах, - спокійно відповідаю. - Люблю вивчати мови та мрію подорожувати. 

- Впізнаю у тобі свою дружину, - сміється Володимир і кладе свою руку на плече Сніжани. - Люба, ти ж розумієш, про що я?

- Звісно, коханий, - відповідає жінка, і мені здається, що вона починає дивитися на мене якось інакше. - Я також вивчали мови та мріяла побачити світ. Тут ми з тобою дуже схожі, Аню. 

Ого! Хто б міг подумати, що ця гарна жінка колись мріяла про те ж, що і я зараз…

- Доброго вечора! Пробачте за запізнення! - чую за спиною знайомий голос, а коли повертаю голову, розумію, що це не галюцинації. Тут дійсно мій тато, але… чому?