22.

Аня

Здається, я остаточно зійшла з розуму! Ну а як інакше пояснити те, що зараз я у квартирі Стаса і не знаю, що варто робити чи говорити. За вікном практично північ, і тато, напевно, хвилюється… Але набрати його номер шалено страшно зараз.

- Так і будеш там стояти? - глузливо питає Стас, котрий встиг вже роззутися та сходити кудись за рушником і чистими речами. 

- Мені ніяково, - кажу правду. - Не варто було йти до тебе.

- Чому тоді пішла? - цікавиться хлопець, так сексуально спершись плечем на одвірок і сховавши руки в кишені джинсів. 

- Сама не знаю, - бурчу. Насправді все доволі просто. Мене сильно розізлив Єгор. Він не просто так спочатку відвіз брата. Точно хотів залишитися зі мною удвох і розказувати, який Стас безвідповідальний. 

- Ось тобі речі, можеш прийняти душ. А я поки чай приготую, - Стас передає мені стопку одягу і показує напрям, де шукати ванну кімнату. 

Одразу ж прямую туди й, зачинившись зсередини, підходжу до величезного дзеркала. З відображення на мене дивиться бліда і розкуйовджена дівчина з великими очима та синіми губами. Здається, душ мені таки не завадить, але поки що я не впевнена, чи варто ступати під воду. 

Знову виходжу в коридор і прямую на пошуки Стаса. Чую шум десь у глибині квартири і йду туди. Хлопця знаходжу на кухні за приготуванням бутербродів. 

- Щось сталося? - питає, помітивши мене на порозі.

- Можна попросити у тебе телефон? Хочу тата набрати, - знову накриває збентеження. Розумію, що роблю чергову дурницю, адже в цій квартирі Стас може без проблем затягнути мене в ліжко. Саме це він і хоче зробити. Тільки от я вкотре переконую себе у тому, що Стас не такий. Він не торкнеться мене, якщо я сама цього не захочу. І тут головне, щоб я не хотіла…

- Так, звісно, - Стас без проблем передає мені свій гаджет, і я знову заходжу у ванну кімнату. Не хочу, щоб він чув нашу розмову. Просто я знаю тата, і його реакція на мою витівку, напевно, буде бурхливою. 

Набираю номер, який знаю напам'ять, і слухаю довгі гудки. Можливо, він спить, хоча у це мало віриться. Все-таки я зникла в невідомому напрямку, нічого не пояснивши.

- Слухаю! - його напружений голос змушує вкриватися липким потом.

- Тату, це я, - бурчу, притуливши до слухавки руку. - Зі мною все добре.

- Де тебе носить, Аню? Я місця собі не знаходжу! - кричить батько, а мені шалено соромно зараз. Чомусь останнім часом я розчаровую його раз за разом. 

- Тату, ти тільки не хвилюйся, - намагаюся говорити стримано. - Розумієш, Стас трохи постраждав, і я хочу залишитися з ним. 

- Аню! - здається, тато на межі, але здаватися я не поспішаю.

- Тату, не злись. Я дівчина доросла. Дурниць робити не буду, - одразу ж додаю. - Я просто не хочу залишати Стаса самого. 

- Як він сам? - несподівано питає тато. - Жити буде?

- Буде, - розумію, що найрідніший чоловік потроху змінює гнів на милість. - Просто потріпаний трохи. 

- Я сподіваюся, що наступного разу він таки з'явиться на зустріч. Тепер мені ще більше кортить з ним познайомитися, - хмикає тато. 

- Звісно, з'явиться, - радісно випалюю. - Я дуже тебе люблю, татку. Завтра буду вдома. 

- А я тебе, - якось втомлено відповідає. - Моя зовсім доросла донечко.

Залишаю телефон на раковині, а сама знімаю з себе мокру сукню і ступаю під душ. Мені все ще важко повірити у власну дурість і в те, що пішла на повідці у бажань. Та як я вже говорила татові, робити дурниць не збираюся. Я тут, тому що хвилююся за Стаса й аж ніяк не для того, щоб стрибати до нього в ліжко. 

З одягу хлопець дав мені свої спортивні штани та футболку. На щастя, я таки влізла у них, хоча штани довелося підкотити. Зібравши волосся у гульку, розглядаю бліде обличчя і роблю висновок, що краще вже не буде. 

Закинувши сукню у пральну машинку, дуже сподіваюся, що вона висохне до завтра, а то татко точно свідомість втратить, коли побачить мене на порозі в цьому одязі. 

Прихопивши телефон Стаса, знову йду на кухню і сильно дивуюся, коли крім бутербродів бачу на столі ще й піцу та колу. І коли тільки встиг все це замовити? 

- Тобі пасує мій одяг, - широко усміхається хлопець, розглядаючи мене з голови до ніг. 

- Досить мене соромити, - бурчу і сідаю навпроти хлопця. - У будь-якому випадку це краще, ніж моя мокра сукня. 

- Аню, я хотів подякувати за те, що приїхала у відділок. Це було несподівано, але дуже приємно, - Стас не зводить з мене погляду, а я відчуваю, що до першого шару фарби на обличчі додається ще й другий. 

- Все нормально, - відповідаю. - Тільки от зустріч з моїм татом все-таки має відбутися. Йому не терпиться познайомитися з тобою.

- Відбудеться. Навіть не сумнівайся, - усміхається хлопець. - А тепер їсти. Я страшенно голодний. 

Після цих слів Стас дивиться не на ароматну піцу, а на мої груди, обтягнуті його футболкою. Так, здається, червоніти доведеться ще багато разів. 

На щастя, їмо ми мовчки. Я все думаю над тим, де буду спати, а от Стас виглядає абсолютно задоволеним. Так і не скажеш, що кілька годин у камері провів.