19.

Чесно кажучи, я не чекала, що Стас так просто погодиться. Грати дівчину перед його братом - це одне, але знайомити хлопця з власним батьком… при цьому знаючи, що для Стаса все це просто гра… І чому мені здається, що власний геніальний план веде мене кудись не туди?

Після кафе ми гуляємо парком, і Стас купує нам каву. Він розповідає мені про себе і свої захоплення. Виявляється, хлопець займався футболом кілька років, але потім отримав травму і Єгор заборонив йому грати. 

А ще Стас любить швидко їздити, ну і, звісно, потусити з друзями. Про це він також розповів. Хтось скаже, що про подібне дівчатам не розповідають, а мені здається, що у цьому нічого поганого немає. Стас сказав як є, нічого не приховуючи. Ну, майже нічого. Про спір він мені, звісно ж, не сказав. 

Коли Стас зупиняє автомобіль біля мого під'їзду, я ловлю себе на думці, що не хочу з ним прощатися. Цей день був просто чудовим, ми багато говорили, причому вперше за час знайомства. 

- Тобі сильно дістанеться від тата за те, що пари прогуляла? - питає, повністю повернувшись у мій бік. 

- Мабуть, більше мені дістанеться за те, що цілувалася з тобою під стінами універу, - хмикаю. - Ми з татом не так давно стали рідними, тому опікати мене він любить. До речі, ти все-таки прийдеш на вечерю? Може… не варто? 

- Що означає “не варто”? - дивується Стас. - Я ж сказав вже, Анюто. Забирати свої слова назад не збираюся. 

А це приємно. Навіть дуже. Не втримавшись, сама тягнуся за поцілунком, і Стас не змушує мене довго чекати. 

Ми розходимося тільки через пів години. І то, мені доводиться дати хлопцеві слово, що завтра в універ поїдемо разом. Всі вже й так бачили наш поцілунок, тому приховувати наші стосунки немає сенсу. 

Повернувшись додому, готую собі обід і чекаю, коли в гості завітає Даша. Навіть не сумніваюся, що вона прийде. Запитань у подруги назбиралося достатньо. 

Коли лунає дверний дзвінок, у першу мить хочеться вдати, що мене ще немає. Та розуміючи, що поговорити нам однаково доведеться, я таки відчиняю й одразу ж відступаю, тому що подруга сповнена рішучості вибити з мене всю правду. 

- Тобі не здається, що наш план трохи не туди звернув? - питає, сердито мене розглядаючи. - Спочатку я думала, що це ти так у роль вжилася, а сьогодні в голові прояснилося. Анько, ти закохалася у Стаса? 

- Давай я тобі кави зроблю, - прямую на кухню, а подруга за мною. 

- Та яка кава може бути, якщо тут таке?! - кричить сердито. - Аню, я не хочу, щоб ти потім страждала. 

- Я також не хочу страждати, - ставлю перед Дашею чашку, і вона охоплює її руками. - Я дійсно починаю у нього закохуватися. Не знаю, чому це відбувається. Нагадую собі, що він зі мною через парі та брата, але серце не хоче слухати. Я вірю, що Стас також щось до мене відчуває. Так не можна зіграти почуття, розумієш?

- Розумію, але… - Даша зітхає, і, здається, вся її злість розвіялася. - Ти тільки не роби дурниць, добре? Головне, що ми знаємо його план. Подивимося, що буде, коли мине цей місяць, а Стас так і не зможе затягнути тебе в ліжко. 

Подивимося… Мені також дуже цікаво, що буде тоді. 

Поки п'ємо каву, розповідаю Даші про те, що завтра Стас прийде знайомитися з моїм татом. Звісно, подруга шокована, адже не очікувала від хлопця такого. Він міг відмовитися і, напевно, так було б правильніше. Але Стас цього не зробив, і це ще раз доводить, що справа не тільки в парі. Або ж це я знову щось собі навигадувала. 

На щастя, Даша на мене не сердиться і навіть готова підтримати. Головне - бути обережною і не наробити дурниць. 

Коли вона йде, вирішую подивитися якийсь фільм, але несподівано дзвонить мій телефон. Бачу, що це незнайомий номер, і трохи вагаюся, чи варто піднімати. Не люблю, коли телефонують ті, кого я не знаю. 

- Слухаю! - все-таки піднімаю і сідаю на диван, очікуючи почути голос того, хто вирішив мені подзвонити. 

- Привіт, Аню! Це Єгор, - говорить чоловік, а я розгублено кліпаю очима. Не хочу думати, як йому вдалося дістати мій номер, але, трохи знаючи цього чоловіка, розумію, що для нього це не проблема. 

- Привіт! - відповідаю і чекаю його наступних слів. 

- Ти, напевно, здивована, - його голос надто м'який, і це дивує ще більше. - Я телефоную, тому що хочу запросити тебе на вечерю. Тебе і Стаса. Думаю, нам варто провести трохи часу разом. Як ти на це дивишся? 

- Ну, не знаю… А коли? - відмовити не вийде, адже ми ще з самого початку домовлялися про спільну вечерю. 

- Скажімо, завтра, - швидко відповідає Єгор. 

- Завтра точно ні! - випалюю. 

- Чому? У тебе якісь плани? - цікавиться чоловік. 

- Завтра Стас буде знайомитися з моїм татом. Він до нас на вечерю запрошений. Давай якось іншим… 

- Так це ж чудово! - якось надто радісно випалює Єгор. - А можна і мені до вас? Я також хочу познайомитися з твоїм татом! 

- Ну… можна… напевно…

Здається, я починаю божеволіти. Не можу второпати, що це відбувається. Навіщо Єгору приходити до мене? Я ж не з ним зустрічаюся.