18.

У неділю до мене приходить Даша і залишається з ночівлею. Я не наважуюся розповісти їй про те, що притягнула Стаса до себе додому. Лише коротко кажу, що він приїхав до мого будинку, подарував квіти й ми домовилися поговорити у понеділок. Я не хочу, щоб Даша думала, наче я щось до нього відчуваю. За нашим планом, це він має закохатися, але все пішло шкереберть з самого початку. 

- Мені здається, що цей Єгор до тебе не байдужий, - заявляє Даша, коли ми розміщуємося у вітальні на дивані та вибираємо фільм для перегляду. - Він так на тебе дивився, коли ми з вечірки їхали. 

- Не вигадуй дурниць, - хмикаю. - Єгор просто хороший і хвилювався за мене. 

- Ага, хвилювався, - фиркає Даша. - З чого б йому хвилюватися, якщо ви практично не знайомі? Кажу ж тобі, що він закохався! А це змінює все, Анько! Стаса ми добряче попустимо з цим парі, а його братика можна прибрати до рук. 

- Прибрати до рук? - сміюсь. - Дякую, але з мене досить одного брата. Було б добре хоча б з ним розібратися. 

- А що з ним розбиратися? - дивується подруга. - Немає Стасу прощення. Він просто мудак і чудовий актор, до речі. Знаєш, коли ви цілувалися біля будинку, мені реально здалося, що він на тебе запав. Ну й ти задніх не пасла. Поцілунок вийшов просто вогонь!

Даша так весело про це розповідає, а мені зовсім не смішно. Саме через це і не кажу їй про свої справжні почуття. Даша проти Стаса, і ніщо цього не виправить. Якщо скажу, що він мені подобається, тільки відговорювати буде. 

У понеділок зранку з'являється ідея вдати, що захворіла, і не піти на навчання. Та якщо не з'явлюся в універі, моєму таткові миттєво про це докладуть і він примчить додому. Чи варто так все ускладнювати? Не думаю. Краще все-таки поговорити зі Стасом і вирішити все просто сьогодні. 

- І який план дій? - питає Даша, коли ми наближаємося до університету.

- Ти про що? - дивуюся. 

- Про Стаса, звісно, - випалює подруга. - Будеш дотримуватися нашого плану, чи відправиш його під три чорти та з його братиком замутиш? 

- Ти знову за своє, - зітхаю, тому що її постійні згадки про Єгора починають дратувати. Брат Стаса дійсно хороший, і мені подобається з ним спілкуватися. Але про стосунки й мови бути не може.  

Біля центрального входу зібралося багато студентів. Всі вони щось енергійно обговорюють, і компанія все збільшується і збільшується. Нам з Дашею також стає цікаво, тому ми намагаємося протиснутися серед інших зівак, але перед цим я встигаю відмітити, що машини Стаса на стоянці немає. 

Без задніх думок пробираюся майже в перший ряд і завмираю з відкритим ротом. Біля входу стоїть сам Стас з величезним букетом ромашок, але навіть не це привертає мою увагу. Стас одягнув футболку з довгим рукавом, білого кольору і з доволі цікавим написом. 

“Пробач мені, ідіоту! Я не хочу тебе втрачати!”

Маю визнати, що це було сильно, тому що такі, як Стас, на подібні вчинки не здатні. Він привселюдно визнав свою помилку і байдуже, що зробив це заради перемоги в парі. Я вірю, що причина не тільки в цьому. 

- Ого! Оце Стасика припекло, - шепоче мені на вухо Даша, а я не можу відвести погляду від хлопця. Він також мене помічає і, не зважаючи на цілу купу зацікавлених студентів, прямує до мене. 

Раніше я говорила, що не хочу, щоб про мене говорили, а зараз вже й не знаю, чого хочу. Вчинок Стаса змушує моє серце битися частіше, а коли він наближається і простягає мені букет, я беру його, не задумуючись. 

- Ти пробачиш мені? - питає, дивлячись в очі, а я розумію, що не зможу сказати “ні”. 

Киваю на знак згоди, і на обличчі Стаса розростається широка усмішка. Він робить ще крок назустріч, а тоді просто бере і цілує, обійнявши за талію. 

Зараз мені абсолютно байдуже на парі й на те, що нас бачать усі. Я щаслива, що він поруч, і якщо у мене є всього кілька тижнів, я зроблю все, щоб Стас по-справжньому мене покохав. 

- На нас всі дивляться, - шепочу йому в губи, почуваючись школяркою. 

- Може, втечемо? - лукаво усміхається, а я думаю лише секунду. Знову киваю на знак згоди, і він перехоплює мою руку, переплітає наші пальці та веде за собою через натовп студентів до стоянки. 

Здається, я збожеволіла, адже зовсім скоро доведеться пояснювати татові, куди зникла. Та поки що це мене не хвилює. Я хочу вчинити щось божевільне разом з цим хлопцем. Головне, щоб він був поруч і ось так тримав мою руку у своїй. 

- А де твоя машина? - здивовано питаю, коли Стас відчиняє для мене двері чорного позашляховика. 

- У ремонті, - випалює і чекає, поки сяду всередину. Зачиняє двері та швидко обходить автівку. 

Я така щаслива зараз, хоча причин для радості не так багато. Та коли знаходжу поглядом Дашу, яка продовжує стояти біля входу, стає ніяково. Вона точно все зрозуміла, і цього разу мені доведеться сказати правду. Тільки зроблю я це пізніше, адже зараз поруч Стас, і я збираюся чудово провести з ним час. 

- Пасок, Анюто! - заявляє, повернувшись до мене обличчям, а тоді нахиляється і не пасок пристібає, а мене цілує. Та так, що подих перехоплює і метелики в животі пурхають. 

- Я дійсно тобі подобаюся? - питаю, зазираючи йому в очі.