17.

Проводжу в магазині хвилин двадцять. Просто не можу вибрати: тортик чи морозиво? Це реально дуже складно - вибирати між тим і тим, тому купую обидва. І ось щаслива повертаюся додому, зовсім забувши про Стаса, тільки от він, схоже, про мене не забув. 

Бачу, що хлопець продовжує стояти під моїм під'їздом, і відчуваю, як розростається злість на Стаса. Не тому, що стовбичить тут через мене, а тому, що заради клятої автівки готовий запалення легень підхопити! 

- Ти чому додому не поїхав? - випалюю сердито, зупиняючись поруч з ним. 

- Я не піду, поки ти мені не пробачиш! - хрипло відповідає. Мені не подобається бліде обличчя хлопця і практично сині губи. 

- Стасе… - відчуваю, що терпець таки вривається. Навіть тортика більше не хочеться.

- Пробач, Анюто! Я ідіот, знаю! Просто після твого поцілунку дах знесло, - Стас тупцює на місці та обіймає себе руками. І чому куртку не вдягнув? Точно ідіот! 

При згадці про поцілунок обличчя починає горіти. Розумію, що Стас не піде звідси, навіть якщо попрошу, і тут прокидається кляте сумління. 

- Ходімо до мене. Треба тебе відігріти, - бурчу і від власного “відігріти” око починає смикатися. І чому мої слова звучать так неоднозначно? А може, це я себе так накручую? 

Стас миттєво оживає і прослизає за мною у під'їзд. У ліфті їдемо мовчки, і я намагаюся себе переконати, що не роблю чергову дурницю, запрошуючи хлопця у свою квартиру. 

- Ким працює твій батько? - здивовано питає Стас, коли проходимо у вітальню. 

- Банкір він! - випалюю перше, що спадає на думку. Сама ж прямую на кухню, вмикаю чайник і ховаю у холодильник тортик і морозиво. 

Коли Стас з'являється на порозі, навіть не дивуюся. Виглядає він дуже погано, але я не збираюся акцентувати на цьому увагу. Пожалівши його, впустила у свій дім. Це і так перебір з мого боку. 

- Сідай! Випий чаю і їдь додому, - ставлю на стіл чашку, і хлопець мовчки виконує мої настанови. Робить ковток і блаженно видихає. - Взагалі не розумію, навіщо ти приїхав сюди. Ми могли б і в універі поговорити. 

- Я не міг так довго чекати, - випалює хлопець і хапається за горло. Це поганий знак. Здається, таки захворів. - Вчора я був сам не свій. Просто ти так сильно мені подобаєшся… 

- Я думаю, що тобі краще піти! - різко зупиняю його, тому що чергова брехня діє на мене, як відро льодяної води. Не хочу слухати та ще більше розчаровуватися у ньому. 

- Анюто… - Стас підводиться на ноги та наближається до мене. - Мені дійсно дуже прикро. Здається, я закохався у тебе по вуха. У мене навіть з Настею такого не було. Коли цілую тебе, то…

Зупиняю його, поклавши долоню на лоба. Як я і думала, у нього гарячка… 

- Ти весь гориш, Стасе. Прошу, їдь додому, - відступаю на крок, тому що його близькість змушує мою шкіру сиротами вкриватися. На мить мені навіть хочеться розповісти йому правду і нарешті закінчити все це, але чомусь я цього не роблю. 

- Добре, - несподівано погоджується і відступає. - Пробач, що потурбував, Анюто. Я справді хотів попросити вибачення. 

Ну ось і чого тепер я почуваюся винною? Паскудне відчуття, якщо чесно. 

- Почекай! Про тебе є кому подбати? Температура реально висока! - кричу йому в спину. 

- Я живу один, - відповідає Стас. - Та ти не хвилюйся. Вип'ю щось від температури та ляжу спати. 

Він прямує в коридор і починає взувати кросівки. У мене ж є кілька секунд, щоб розібратися з хаосом у голові й щось вирішити. Знаю, що не варто йти на повідці у почуттів, але якби ж це було так просто. 

- Почекай! Ти можеш залишитися тут, поки не стане краще. Мій тато поїхав у відрядження, тому… 

- Справді? - здається, подібного Стас не чекав. Та що там говорити, я сама шокована! Він знову роззувається і наближається до мене. Всього мить минає - і він так міцно мене обіймає, що ребра болять. - Дякую, Анюто. Я… кохаю тебе! 

Ну ось, а все начебто добре було. Першою відступаю від хлопця і веду у свою кімнату. На щастя, у мене там немає нічого дівчачого, а все особисте заховане у шухлядах. 

- Тобі треба переодягнутися і прийняти душ, - дістаю з шафи рушник і даю хлопцеві. - Почекай, я візьму у тата щось з речей. 

Стас чекає на мене у кімнаті, поки я копирсаюся у батьковій шафі. Дістаю спортивні штани та футболку і з цим добром повертаюся до себе. Проводжу хлопця у ванну кімнату і, поки він приймає душ, роблю собі каву та шукаю у шухлядах аптечку. 

На щастя, мій татко завжди думає наперед, тому аптечка під зав'язку наповнена ліками. Дістаю сироп і таблетки від температури та чекаю на повернення Стаса. 

Сотню разів встигаю назвати себе ідіоткою, адже сама запропонувала залишитися. Навіть після того, як дізналася про парі. Я продовжую раз за разом шукати в цьому хлопцеві щось хороше, а в результаті сама наступаю на ті ж граблі. 

- Я все, - Стас з'являється на кухні й виглядає доволі кумедно у надто довгих штанах, які довелося підкотити, і широкій футболці. 

- Ось ліки, - ставлю все перед ним і набираю у склянку воду. 

Хлопець випиває все без заперечень, і ми мовчки прямуємо у мою кімнату. Дивно спостерігати за тим, як він вмощується на моєму ліжку і накривається моєю ковдрою. Не втримавшись, знову торкаюся його лоба рукою і розумію, що температура досі висока.