16.

Поки їдемо в місто, Настя без зупину базікає про своє життя в Мілані, а я намагаюся абстрагуватися кудись в інше місце. Дивно якось виходить. Колись ця дівчина подобалася мені до божевілля, а зараз слухати її не можу. 

Шкода, що надто пізно зрозумів просту суть. За гарною обгорткою ховається гірка на смак цукерка… 

На щастя, пам'ять потроху повертається, і мій поганий настрій стає просто жахливим. Я згадую, як Аня мене поцілувала, а в мене просто знесло дах. Вона така солодка, що захотілося більшого. І я не втримався… 

Потягнув її у кімнату і, здається, збирався зробити дещо погане. Розум вимкнувся, і я не зміг себе зупинити. А найгірше те, що в той момент про спір я взагалі не думав. Я хотів цю дівчину з неймовірними очима і солодкими устами. Ось вона, справжня цукерка, яку мені так і не вдалося спробувати… 

Виходить, Аня мені подобається? Чи все це просто дія алкоголю? Я так часто повторював собі, що вона не мій тип, але жодного разу, бувши поруч з нею, не зважав на її зайву вагу. 

- Стасе, а ти що скажеш? - з роздумів мене вириває голос Насті. Вона перехиляється поміж сидінь, і тепер мені добре видно її розкішне декольте. 

- Про що?- відвертаюсь в інший бік, тому що нічого зараз не відчуваю. 

- Ти що, все прослухав? - невдоволено питає. - Ми з Борею говорили про те, що було б чудово провести разом час. Як раніше. У кафе сходити чи в клуб. 

- Я пас, - різко відповідаю. - Вчорашнього достатньо. 

- Стасе, ця Аня дійсно твоя дівчина? - питає Настя, а мені хочеться гримнути на неї, а ще краще заклеїти рота скотчем. - Просто вона трохи того… пампушка. 

- Аня - моя дівчинка, - кажу настільки твердо, що й сам дивуюся. - Вона гарна, розумна і… чесна. 

Настя хмуриться після моїх слів і, на щастя, замовкає. Шкода лише, що є ще Борис, якому також кортить щось сказати. 

- От слухаю тебе, і складається враження, що ти у неї закохався, - заявляє друг. 

І що мені відповісти на його заяву? Це точно не кохання, просто Аня дійсно дуже хороша. А я мудак, який починає шкодувати про те, що вліз у цей спір. 

- Не говори дурниць, - бурчу. - Я не збираюся більше закохуватися. Одного разу вистачило. 

Так, це мій камінь у бік Насті. Хочу, щоб вона тримала дистанцію і не дратувала мене. Та знаючи цю дівчину, чекати на диво не варто. Вона настирлива і завжди бере те, що хоче. Тільки от цього разу їй доведеться обламатись. Я ж не ідіот, щоб ставати вдруге на ті ж граблі. У мене і своїх проблем достатньо. Он, вчора отримав добрячого стусана по власному самолюбству. Так, я і це згадав… 

І, головне, ображатися на Аню не можу. Сам винен, ідіот! 

Борис привозить мене до будівлі, де знаходиться офіс брата, через сорок хвилин. Знаю, що від Єгора мені зараз дістанеться, тому морально готуюсь до найгіршого. 

У приймальні мені мило усміхається помічниця брата, але я навіть не вітаюся, проходячи повз. Відчиняю двері кабінету і набираю в легені якомога більше повітря. 

- Виглядаєш жахливо, - заявляє Єгор, уважно мене розглядаючи. Він-то, як завжди, ідеальний, і це дратує ще більше. Сидить тут як король світу і збирається вчити мене життя. 

- Що хотів? - ноги заледве тримають, тому падаю у крісло і полегшено видихаю. 

- Поясни, що вчора сталося! Аня була сама не своя. Ти її образив? - запитання починають сипатися мені на голову, як перший сніг. 

- Пригальмуй, брате! - сердито випалюю. - Відколи це ти так переймаєшся моїм особистим життям? Мої стосунки з Анютою не мають тебе хвилювати. 

- Ця дівчина надто хороша для тебе. Дай їй спокій, - заявляє, а я вухам своїм повірити не можу. 

- З якої це радості? - підводжуся на ноги та відчуваю щось дивне всередині. Не хочу, щоб Єгор керував моїм життям. Та ще більше мене дратує те, що він говорить про Аню. Мою дівчину!

- Знайди собі іншу іграшку, - продовжує напирати, а я починаю здогадуватися, до чого це. 

- Аня не іграшка! - кажу твердо. - Так, вчора я наробив дурниць і готовий все виправити. Але ти не будеш мені вказувати, що робити! А може, тут щось інше? Може, Аня і тобі подобається? 

- Подобається, - надто спокійно відповідає брат, а у мене земля тікає з-під ніг від його слів. - Я хочу, щоб ти дав їй спокій. 

- Здуріти можна! - кричу роздратовано і готовий рознести кабінет брата на друзки. Як він може так спокійно говорити про дівчину, яка… мені подобається?! 

Від власних роздумів розгублено завмираю посеред кабінету. Це що виходить? Я ревную зараз? Це не через спір, який я можу програти? 

- До речі, ти запізнився. Давай ключі від машини! - додає Єгор, а мені здається, що неприязнь до нього росте з кожною секундою. 

Фиркаю і дістаю ключ з кишені. Кладу на стіл перед ним, але нічого з цього приводу не відчуваю. Хіба ж це найбільша моя проблема зараз - без коліс залишитися? 

- Тачка на дачі у Дані, - холодно випалюю. - Маєш бажання, їдь і забери. 

Швидко прямую до виходу, не прощаючись. Єгор реально вивів мене з себе. Я і подумати не міг, що він западе на Аню. І що тепер робити? До цілої купи моїх проблем додалася ще одна! Для початку треба знайти собі тачку, а тоді вигадати, як зробити так, щоб Аня мені пробачила.