11.

Поцілунок затягується… Я так не хочу відповідати на нього, але доводиться. Просто викидаю з голови всі думки про погане, і вдається навіть розслабитися трохи. Мені подобається цілуватися зі Стасом. Він робить це повільно, нікуди не поспішаючи, а я просто уявляю собі, що немає жодного парі. Так простіше, адже помста штука така! Можна ненароком і язика Стасику відкусити! 

Коли нам обом стає важко дихати, відступаю першою. На Стаса не дивлюся, лише собі під ноги. Вдавати розгубленість не доводиться, адже я дійсно сама не своя зараз. 

- Бачу, ви помирилися, - стримано говорить Єгор, і я переводжу погляд на нього. - Мені час в офіс повертатися. Бувай, Анюто! Буду щасливий побачити тебе на вечері!

- Обов'язково прийду! - кажу абсолютно щиро, і Стас тут ні до чого. 

Єгор залишає нас у коридорі, і я розумію, що треба якось поговорити зі Стасом. Тільки от розпочинати цю розмову ніяк не наважуюсь. У голові все ще розгардіяш після поцілунку, і власний план дій трохи розмився. Я не чекала, що Стас діятиме так рішуче, і, можливо, для нього також цей поцілунок став несподіванкою. 

- Повернемося за стіл? - питає так, наче нічого не сталося. 

- Навіщо ти мене поцілував? - все-таки збираю докупи всі сили та піднімаю на нього погляд. Стас більше не виглядає злим чи розгубленим. Навпаки, усміхається задоволено. - Черговий концерт для брата?

- Мені просто захотілося, Анюто, - заявляє і торкається своїми пальцями мого волосся. - Може, досить вже бігати від мене? Ти ж відчуваєш щось до мене, правда? 

- Чому ти такий впевнений у цьому? - хмурю брови. 

- Ти відповіла на мій поцілунок, - усміхається так, наче виграв джекпот. 

- Я зробила це, тому що Єгор за нами спостерігав, - бурчу. 

- Хочеш сказати, що тобі не сподобалося? - Стас робить ще крок назустріч - і відстань між нами стає мінімальною. - Можемо повторити, щоб ти нарешті зрозуміла, що щось таки є. 

- Не можемо! - випалюю і роблю кілька кроків трохи далі. Рука хлопця зависає в повітрі, але мене це мало хвилює. - Мені час додому. Думаю, на цьому можемо закінчувати. 

Покидаю ресторан зі швидкістю світла. І хоча обід ми так і не завершили, їсти не хочеться. Занадто багато подій для мене одної, і щось мені підказує, що це ще не все.

- Я відвезу, Анюто! - Стас наздоганяє мене доволі швидко. Стає так, щоб я бачила тільки його і знову усміхається. Здається, у когось тут хороший настрій! Ну що ж, нехай думає, наче я вже на гачку. 

- Добре, - погоджуюся і чекаю, коли він відчинить для мене двері своєї машини. 

Так дивно, я знайома зі Стасом кілька днів, але він жодного разу не запитав мене про особисте. Чому ж тоді з його братом мені було так добре та спокійно? Він цікавився моїми захопленнями, а мені було цікаво послухати про нього. 

- Про що думаєш? - питає Стас, коли його автівка вклинюється у потік інших автомобілів. 

- Про те, що зовсім нічого про тебе не знаю, - кажу прямо і розглядаю хлопця. - Що тобі подобається? Чим ти захоплюєшся? Про що мрієш? 

- Це поцілунок так на тебе подіяв, Анюто? - сміється Стас. - Які можуть бути захоплення у двадцять з хвостиком років? Треба веселитися, поки є така можливість. 

Ну, звісно, веселитися! Скажи прямо: я люблю клуби, вечірки та дівчат! 

Чесно кажучи, я сподівалася, що Стас поцікавиться у мене щодо бажань і мрій, та його це, здається, мало хвилює. Він вистукує по керму якийсь незрозумілий мені ритм і здається абсолютно задоволеним життям. Чому ж мені стало так неприємно від розуміння, що для нього я ніхто?

Ну як можна так легко цілувати людину, яку зовсім не знаєш? І головне, яка абсолютно не подобається! 

Цього разу називаю Стасу свою справжню адресу. Коли автомобіль зупиняється біля мого під'їзду, не встигаю вийти, як хлопець різко наближається і знову цілує. Його поведінка трохи дивує, адже його брата поруч з нами більше немає, тому робити це не обов'язково. Хіба що хоче закріпити сьогоднішній результат. 

Мені нічого не залишається, як відповісти на поцілунок. Прикриваю очі й уявляю собі, що Стас хороший. Минулого разу це допомогло. 

- Давай я заберу тебе завтра зранку. Разом в універ поїдемо, - несподівано заявляє, трохи відхилившись. 

- Не думаю, що це хороша ідея, - кажу прямо. Розумію, що Стас хоче показати мене Борису, щоб той лікті кусав, але подібне у мої плани не входить. - По-перше, ти не пропонував мені зустрічатися. По-друге, я не люблю виставляти особисте життя на показ. 

- А по-третє? - доволі спокійно питає Стас.

- А по-третє, ти надто поспішаєш, - кажу і відчиняю двері. 

Зовсім не дивуюся, коли Стас виходить слідом і наближається до мене. Він такий милий зараз, з хаосом на голові та широкою усмішкою, але я-то знаю, що ховається у глибинах його душі. 

- Де квіти, які тобі приніс кур'єр? - питає, згадавши одну цікаву деталь. 

- Я їх кураторці віддала. Так вийшло, що у неї сьогодні днюха, - прямо заявляю. - До речі, не роби так більше. Не хочу чуток в універі. Я там для того, щоб навчатися, а не бути причиною обговорень. 

- Як скажеш, Анюто, - здається, у Стаса дійсно хороший настрій, якщо він навіть не злиться на мої заяви. Він цілує мене в щоку на прощання і повертається у салон автомобіля. Чекаю, коли автівка зникне з мого двору, і лише тоді йду в під'їзд.