9.

Прокидаюся зі стійкою думкою, що все буде добре. Намагаюся не зважати за гнітюче відчуття, що набридливим черв'яком крутиться всередині. Так, мені боляче і неприємно від того, що зробив Стас, але тішить те, що я вчасно дізналася правду. 

Ідея Даші щодо помсти мені сподобалася, та лякало те, що з акторськими здібностями у мене трохи проблеми. На щастя, сьогодні грати не доведеться. За планом у мене повне ігнорування Стаса, тут навіть прикидатися не треба. 

Поки прямую до універу, помічаю, як на стоянці одна за одною з'являються дорогі автівки наших мажорів. Червона Ferrari також тут, тому доводиться пришвидшитися. Поки що я не готова бачити Стаса, та йому, здається, байдуже на мої почуття. Не встигаю дійти до входу, як він мене наздоганяє і хапає за руку. І це на очах у зацікавлених студентів! 

- Привіт, Анюто! - випалює і відпускає руку, коли отримує у відповідь мій холодний погляд. - Як ти? Вчора ми так неоднозначно розійшлися. Ти квіти в машині залишила. 

- Все добре, - сухо відповідаю. - Ти пробач, Стасе, але я поспішаю.

В цю мить я почуваюся дуже сильною, але зовсім скоро, коли за моєю спиною зачиняються двері й Стас залишається по той їхній бік, мої руки просто опускаються. Мені все ж таки неприємно та образливо. Так хочеться сказати про свої почуття йому в обличчя. Тільки от я не зроблю цього. Для нього це занадто просто. 

- Анько, ти молодець! - вже біля аудиторії мене наздоганяє Даша. - Відшила Стасика на очах у всього універу! 

- І чому мені зовсім не радісно з цього приводу? - зітхаю, і ми разом заходимо в аудиторію. Мої одногрупники, які з'являються у приміщенні після нас, зацікавлено мене розглядають і перешіптуються. Здається, і вони стали свідками того, що відбулося на вулиці. Мабуть, тримати все це в таємниці не вийде. Тепер про мене і Стаса хіба що лінивий не говорить. Та найгірше те, що обговорюватимуть саме мою персону. І точно не з кращого боку. 

Першу пару я ще якось переживаю, а от на перерві на мене чекає сюрприз. Коли в аудиторію заходить хлопець у формі кур'єра та тримає в руках букет ромашок, мені одразу все стає зрозуміло. Стас вирішив йти напролом, тільки от він ще не знає, що нічого з цього не вийде. 

- Хто тут Аня Степанова? - запитує хлопець, і всі одногрупники одразу ж витріщаються на мене. 

- Це я! - вдавати, що мене тут немає - точно не варіант, тому наближаюся до нього і забираю букет. Розписуюсь у квитанції, і кур'єр йде. Напевно, якби не знала я правди, була б зараз дуже щасливою, а так… всередині все стискається від болю. 

- Аню, це хто тобі квіти дарує? - питає наша староста Леся. Розумію, що всім цікаво знати правду, але її їм я точно не скажу. 

- Ви хіба забули, що у нашої кураторки сьогодні день народження? - питаю і передаю букет Лесі. - Це від нас усіх їй подарунок.

- Ой, точно! - вигукує староста. - Дякую, Аню! Ми гроші зберемо і тобі повернемо!

- Та без проблем, - хмикаю і повертаюся до Даші.

- Круто ти з квітами вигадала, - усміхається подруга. - Не шкода ромашок? Вже двох букетів позбулася.

- Не шкода, - кажу чесно. - Ці квіти не від щирого серця. Хоча говорити про щирість і Стаса не варто. Цьому хлопцеві таке слово не відоме. 

Наступна пара минає швидко. Коли настає час йти в їдальню, я вирішую відмовитися від обіду. Знаю, що Стас точно там буде і може влаштувати чергову ідіотську виставу. А мені цього не треба. Саме тому ми з Дашею купуємо собі каву з автомата і сідаємо на лавку у дворі. 

Розумію, що довго ігнорувати Стаса не вийде і зовсім скоро доведеться змінювати гнів на милість, та цього мені зовсім не хочеться. От було б добре, якби він відмовився від цього клятого парі та дав мені спокій. Але він не відмовиться, я впевнена у цьому. Отже, і я маю йти до кінця. 

На щастя, на перерві ми не бачимося. Наступна пара на сьогодні остання, і мені треба добре постаратися, щоб залишити універ так, щоб Стас мене не побачив. Саме тому за п'ять хвилин до завершення відпрошуюсь у вбиральню й одразу ж беру з собою рюкзак. Даша бажає мені успіху, а я тільки зітхаю. Так, зараз він мені просто необхідний. 

Ferrari Стаса на стоянці, отже, у нього ще пари. Було б добре, щоб він затримався тут надовго. Тільки от моє везіння закінчується рівно в той момент, коли оминаю стоянку і з чорного спортивного автомобіля виходить Борис. Цей хлопець ще вчора мені не сподобався, а сьогодні так взагалі хочеться вдати, що ми не знайомі. І я вдаю, гордо оминувши його тачку, тільки от у самого блондина своя думка з цього приводу.

- Привіт, Анюто! - кричить мені в спину, і я різко зупиняюся. Вдати, що не почула, не вийде, адже між нами не більше п'яти метрів. 

- Привіт! - повертаюся до нього обличчям і навіть усміхаюся. Не факт, що виходить мило, але на більше цей мудак просто не заслуговує.

- Ти куди так швидко? Може, підвезти? - питає, прискіпливо мене розглядаючи. 

- Не треба, - сухо відповідаю. - Мене друг забере.

- Друг? - дивується Боря. - І хто ж у нас друг?

- Я маю перед тобою звітувати? - відчуваю, що починаю закипати. Цей хлопець надто багато на себе бере, і якщо раніше я вважала Стаса зарозумілим, то тепер корону першості можна сміливо віддати Борису. 

- Переді мною ні, а от Стасу це навряд чи сподобається, - хмикає хлопець. -  Він то знає про твого “друга”.