4.

Навчання, як такого, сьогодні немає. Куратор розповідає нам про плани на найближчий рік, і, здається, лише я зацікавлено його слухаю. Мої одногрупники все ще повірити не можуть, що літо закінчилося і доведеться кожного ранку зустрічатися в цій аудиторії. 

А я радію, тому що реально скучила за лекціями. Шкода лише, що щастя моє затьмарює той факт, що цей надокучливий Стас також тут навчається. Дякую, що хоча б не в моїй групі. Він-то явно старший і, швидше за все, останній курс. 

Після того, як куратор нас відпускає, ми з одногрупниками вирішуємо сходити в кафе і відсвяткувати початок нового навчального року. Мені дійсно не завадить розслабитися, адже цей Стас став для мене повною несподіванкою сьогодні. Хочеться вірити, що ми не будемо часто перетинатися в стінах університету. І за його межами також. 

Коли прямуємо у кафе, яке знаходиться зовсім близько від універу, помічаю  червону машину Стаса на стоянці. Сама не розумію, чому шукаю її поглядом. Бачу - і різко відвертаюсь в інший бік. 

Доводиться об’єднати докупи декілька столів на веранді кафе, щоб усім поміститися. Замовляємо собі соки та десерти й весело обговорюємо початок нового навчального року. Настрій на висоті, і здається, що нікому не вдасться його зіпсувати, але коли в бік мене штовхає Даша, розумію, що дарма була такою впевненою. 

Бачу, як на веранді з'являється знайома трійця хлопців, і погляд Стаса миттєво зупиняється на мені. Тільки от мої одногрупниці також помічають появу трьох красенів і миттєво починають поправляти зачіски та макіяжі. Дехто навіть додумується покликати їх за наш столик. 

До останнього хочу вірити, що Стас зі своїми дружками відмовиться, але в черговий раз дива не стається. Ці троє сідають просто навпроти мене, і це дратує до божевілля. І чому мені здається, що вони тут через мене? А може, це параноя? Може, я дійсно йому сподобалася?

Та ні, бути такого не може! Щось тут точно не чисто! 

- Стасик очей з тебе не зводить, - шепоче мені на вухо Даша. От вона явно поклала око на білявого дружка Стаса. Вже майже годину усміхається йому. 

- Я зараз, - в якийсь момент все це просто набридає, і я встаю з-за столу. Поки прямую до коридору, відчуваю на собі погляд цього дивного хлопця. Не здивуюся, якщо він зараз також підведеться на ноги й за мною піде. 

На щастя, Стас цього не робить, а я можу видихнути з полегшенням. У вбиральні нікого немає, тому повільно мию руки та розглядаю своє червоне обличчя у відображенні. Святкувати більше не хочеться, тому пишу повідомлення Даші, щоб мене не чекала, і, вийшовши з вбиральні, прямую одразу на вихід. Тішить те, що тераса з іншого боку і ніхто мого зникнення не побачить. 

Тільки от радію я недовго, тому що встигаю зробити тільки кілька кроків, як поруч гальмує знайома червона машина. Поки розгублено кліпаю очима, не в силі второпати, як Стас так швидко тут опинився, сам хлопець виходить на вулицю і сідає просто на капот. При цьому робить це так, наче для журналу мод позує. 

- Я у тобі не сумнівався! Втекла і навіть не попрощалася, - складає руки на грудях і вдає, що образився. Серйозно? Це що, черговий напад шизофренії у цього мажора? 

- А повинна була? - фиркаю. - Може, поясниш, чому переслідуєш мене? Це вже зовсім не смішно.

- Давай додому тебе підвезу і дорогою все розкажу, - Стас миттєво змінює надуту моську на широко усмішку, а я вкотре переконуюся, що у нього не все добре з головою. 

- Ти реально думаєш, що я погоджуся? - фиркаю. 

- А чому б і ні? - так щиро дивується, наче це я тут несповна розуму. - Так, наша перша зустріч була препаскудною, але я ж попросив пробачення. У мене був поганий настрій, а ти просто потрапила під гарячу руку. Розпочнімо спочатку. Я Стас!

- А давай ти просто даси мені спокій? - я не збираюся вестися на його обличчя та усмішку. Знаю, що будь-яка інша дівчина на моєму місці вже давно б сіла в цю машину, але я не настільки наївна. 

Роблю ще кілька кроків якомога далі від нього, але несподівано Стас відлипає від капота своєї тачки й дуже швидко мене наздоганяє. Перекриває своїм тілом мені шлях і, коли роблю крок вбік, він робить те ж саме. 

- В ігри пограти захотілося? - відчуваю, що починаю закипати.

- Ну ти й злюка, Анюто! Я ж реально помиритися хочу, - заявляє, а я тільки здивовано очима кліпаю. І коли це він встиг дізнатися моє ім'я? Невже в одногрупників розпитав? 

Розумію, що так він просто не відчепиться, тому приймаю для себе одне рішення, напевно, неправильне, але єдине, яке спадає на думку.

- Добре, я поїду з тобою, - роздратовано випалюю. - Тільки ти маєш пообіцяти, що після цього даси мені спокій!

- Обіцяю! - якось занадто швидко погоджується і повертається до свого автомобіля. Наче справжній джентльмен, відчиняє для мене пасажирські двері та чекає, коли сяду всередину. 

Розумію, що після того, як погодилася, буде трохи дивно втікати, тому збираю докупи останні сили й таки сідаю в дорогий салон. Стас дуже швидко опиняється поруч і просить мене пристебнути ремінь безпеки. Тільки от перша халепа чекає мене тоді, коли я ніяк не можу з ним розібратися. Тягну, а нічого не відбувається.

- Давай допоможу, - хлопець так різко нахиляється до мене, що шалено ніяково стає. Бачу перед собою його обличчя і сині очі та розумію, що практично не дихаю зараз.