1.

Сьогодні просто чудовий день. Сонце припікає і наче нагадує про те, що через декілька днів настане осінь. Я люблю літо. І осінь люблю. А от зиму не дуже, адже коли замерзаю від холоду, починаю дратуватись. 

І от сьогодні я одягнула свою улюблену сукню, білі кеди та навіть волосся накрутила легкими локонами. А все тому, що у подруги день народження і ми домовилися відсвяткувати у клубі. Чесно кажучи, не сильно я люблю подібні місця, але заради Даші вирішила потерпіти. А ще склалося так, що татко поїхав у відрядження, тому ніхто нічого мені не забороняв. 

І ось тепер я поспішаю до Даші, міцно тримаючи в одній руці пакунок з подарунком, а в іншій - букет півоній, які подруга дуже любить. Ми домовилися зустрітися у неї вдома, а вже звідти поїхати у клуб. Я вже навіть почала уявляти, як весело ми проведемо час, тільки от мрії мої трохи не збіглися з реальністю. 

Переходячи дорогу, я три рази переконуюся, що жодної автівки немає, але не встигаю і трьох кроків зробити, як бачу наближення якогось навіженого водія. Він жене так, наче на той світ збирається, або ж хоче мене туди відправити. 

Одним словом, за кілька секунд все життя перед очима проноситься. Коли машина різко гальмує, я не втримуюся на ногах і падаю просто на асфальт. На щастя, удару не відбулося. Автівка зупинилася практично перед моїм носом, і тепер я можу добре бачити емблему Ferrari на капоті та уявляти, як приб'ю цього горе-водія. 

Квіти добряче постраждали, адже впали на асфальт, а пакет з подарунком опинився під капотом червоної машини, що мало мене не збила. 

Та найбільше постраждали мої збиті коліна і долоні. Сукня забруднилася і, здається, вже не підходить для відвідування клубу. Намагаючись встати, я відчуваю біль у нозі та сильно лякаюся. Тільки перелому мені не вистачало перед початком навчального року. 

Поки я думаю над цим і переживаю, водій таки надумав вийти до мене і перевірити, чи, бува, не віддала я Богу душу. Спочатку гримають двері, а тоді я бачу наближення доволі привабливого брюнета. Я ще по автівці зрозуміла, що він не простий смертний, а побачивши його у всій красі, тільки підтвердила свої припущення. Фірмовий одяг, білосніжні кроси та зарозумілий погляд. Повний комплект мажора мудака! 

- Ти куди преш, ідіотко?! - гиркає так, наче це я тут летіла на автомобілі зі швидкістю понад сотню по місту. І куди тільки поліція дивиться?

- Сам ти ідіот! - тушуватися перед ним не збираюся. Бачила таких зарозумілих поганців! І, головне, добре знаю, наскільки гнила у них натура. - Спочатку їздити навчись, а тоді за кермо сідай! 

Розумію, що чекати допомоги від нього не варто, тому спираюсь на капот його тачки, коли піднімаюся на ноги. Коліна і долоні печуть, але це не смертельно. Єдине, що пригнічує: подарунок залишився під машиною цього ідіота. 

- Здай назад! Мої речі під машиною! - випалюю сердито і піднімаю з асфальту зіпсований букет. Як же хочеться з'їздити ним по обличчю цього напищеного індика! 

- Ага, як скажеш! - хмикає цей поганець, а я не можу второпати: це він такий хороший чи задумав щось?

Та коли хлопець сідає за кермо дорогої автівки й, зачинивши двері, різко газує, у мене подих перехоплює від шоку. Чую тільки хрускіт з-під коліс, і, здається, саме цієї миті моя ненависть до цього мажора стала в тисячу разів більшою. 

Він зупиняється лише за кілька метрів і, висунувши голову у вікно, весело мені підморгує, а тоді знову летить кудись на своїй тачці. Можливо, збивати свою чергову жертву на переході. 

Піднявши з асфальту розірваний пакет, я дістаю з нього розламану коробку і витягую розбитий годинник. Він коштував мені чималих грошей, адже Даша давно про нього мріяла, а я заощаджувала, щоб купити цю річ їй на днюху. І тепер я дивлюся на знищений подарунок і бажаю цьому клятому мажору пробити всі чотири колеса, а ще - розбити собі носа об кермо цієї тачки. Гляди, і мізки на місце стануть. 

Квіти таки доводиться викинути у смітник, а от з годинником я не можу так вчинити. Є ще надія, що я зможу його відремонтувати. 

На порозі квартири Даші з'являюся у такому вигляді, наче мене реально хтось переїхав. А ще я так невчасно розплакалася, тому що цей день з такого чудового став просто жахливим. 

Доводиться спочатку вмитись і продезінфікувати ранки. І поки я роблю це, розповідаю Даші про все, що зі мною сталося. Звісно ж, подруга шокована, але, на щастя, не засмутилася, що я без подарунка прийшла. Добре, що руки та ноги цілі залишилися. А от годинник і відремонтувати можна. 

- Треба випити, Анько! - випалює і ставить на стіл пляшку вина та тарілку фруктів. - Не хочу, щоб якийсь ідіот зіпсував нам свято!

- Але він вже це зробив, - зітхаю, розглядаючи подряпини на долонях. - Моя сукня зіпсована, як і зачіска та макіяж. 

- Так, не розводь тут соплі! - бурчить Даша і надто сильно гримає кулаком по столі. Насправді подруга у мене дуже спокійна. Даша схожа на янгола зі своїми блакитними очима та світлою шкірою. А ще у неї біляве довге волосся та ідеальні форми. Інколи я дивуюся тому, як такі різні ми могли подружитися. Та хай там як, Даша моя найкраща подруга вже два роки, і її зовсім не бентежить те, що мені до ідеальності, як до Марса пішки. 

Моя вага трохи перевищує прийняті стандарти. І це “трохи” можна розтягувати до нескінченності. В принципі, я ніколи не комплексувала через зайву вагу, зате у мене очі гарні! Зелені та яскраві!