Частина 22

Ранок прийшов несподівано. Голова боліла дуже страшно, але мама настояла на тому що я повинна повернутися до школи і продовжити навчання. На суд мені категорично заборонили йти, але Максу дозволили там бути.

- Ти ж розповіси мені все що скажуть? - Макс завів Машину і ми вирушили до школи.

- Ти,можливо,скоріше все дізнаєшся від мами ніж від мене - я лягла на крісло і закрила очі.

•

- Знаєш, - Аліна глянула на мою руку, а тоді цим проникливим поглядом - прямо в очі. - в тебе світле майбутнє. Але

-Але?

Аліна вміла гадати на картах, а нам завжди було цікаво що на нас чекає. Іноді її пророцтва не збувалися і ми були розчаровані, але були й такі моменти коли вона говорила те що в скорому часі збувалося. Ми почали вірити в це і кожного дні гадали на свою долю.

- Я бачу що ти знайдеш двох близьких тобі людей, - почала вона. - зараз вони не спілкуються, але тільки як ти з’явишся в їхньому житті то вони знову почнуть спілкуватися і можливо навіть будуть битися за тебе.

*

Я посміхнулась згадуючи слова Аліни.

- Чому посміхаєшся? - ми доїхали до школи і він глянув на мене.

- Мені весело тому що я можу повернутися до школи. - наостанок кинувши посмішку я вийшла з машини.

Найдужче мені хотілося побачитися з Христиною та Сашком. Але їх сьогодні не було. Замінила й те що на мене дехто дивився не зовсім привітно, але самим важким було те що трапилося на уроці інглішу.

- Софія, до дошки. - я зовсім не знала що вона буде в мене запитувати.

Через те що я не так часто відвідувала школу в мене пропали всі знання. Забула все що ми вчили і зараз йшла до школи як смертник на смерть.

- Чому мовчиш? - вона глянула на мене через свої величезні тигрячі окуляри. - Я давала вам додому скласти твір на тему « Що потрібно зробити, щоб зберегти природу?». Ти виконала завдання?

- Вибачте

- Вибачте? - вмить англічанка розчервонілась і стукнула рукою по столу.  - Ти стільки часу не відвідувала школу і зараз кажеш вибач? Всі учні приходять кожного дня вчаться, а ти де блудиш? Та тобі навіть пропусків за це не писали.

- Чому? Я їх не заставляла! - почала виправдовуватися я. - Вони могли сміло мені поставити, але чому не поставили?

- Тому що твій батько мер міста і він робить все для цієї школи!

Запала мовчанка. Напевне ніхто цього не знав адже ви б бачили вираз обличчя був неймовірним. Після цього всі перешіптувалися між собою.

Загалом вона не розповіла те що я з інтернату і це мене дуже радувало. День був таким довгим і важким, що коли я прийшла до дому то зразу впала на ліжко.

Вдома нікого не було. Мені так хотілося зараз бути з ними, але мені заборонили. Так не хватало обіймів. Було самотньо і сумно, але я з нетерпінням чекала на те коли всі приїдуть.

Довго чекати не довелося вже через пів години до дому приїхала мама та Макс. Вони було не в дуже хорошому настрої.

- Зараз я можу відвезти тебе туди де ти хотіла? - він не дивився в моє обличчя. - Збирайся я зараз буду.

Він пішов на кухню, а мама нічого не сказавши піднялась до себе і зачинила двері на ключ. Ситуація мене лякала, але в машині Макс повинен мені все розповісти. Я одягла чорну сукню і заплела волосся на хвостик.

- Чому ти такий сумний?

- Зараз ми їдемо туди де ти хотіла, а потім я тобі все розповім

- Ти лякаєш мене!

- Я й себе самого лякаю

Я сказала куди їхати і Максим був в легкому шоці, але спокійно відвіз мене туди де я його попросила. Дорога була не далекою, але дуже важкою. Макс мовчав і не хотів відповідати на мої питання.

- Приїхали, я тебе зачекаю тут!

Я нічого не відповіла тільки вийшла з машини. Кладовище було переповнене різними плитами на яких писало хто і коли помер. Я шукала могилу батьків. За все своє життя після їхньої смерті я не була в них на кладовищі. Великий чорний хрест де був портрет моїх батьків і дати народження і смерті визвав в мене неприємне відчуття. Я не зовсім добре пам’ятала їх, але в серці стало тепло.

- Сьогодні я перший раз приїхала до вас! - почала я розмову з ними. - Я знайшла свою маму й батька. Я досі не можу зрозуміти сому ви так зробили, але я не ображаюся на вас. Мені дуже шкода що ви померли, але я і радію що знайшла біологічних батьків. Думаю, ви знаєте що в мене все добре і це не потрібно вам розповідати.

Я сиділа на лавочці і « говорила» з батьками. Мені хватало того що я говорила. А вони просто мовчали. Мовчали і мені цього було достатньо. Витерли одиноку сльозу і пішла до машини.

Біля машини на мене чекав Максим із букетом квітів.

- Ем...

- Це тобі! - я взяла квіти в руки і запитав но поглянула на нього. - Сідай в машину.

Я сіла і чекала відповіді від нього, а він тільки посміхався. Потім вручив мені мені свій телефон і включив відео.

- За моїм рішенням Жундачева Софія залишиться жити з Ніною і це остаточне рішення

Я не могла нічого сказати. Радість переповнювали мене. Макс обняв мене. А я просто раділа і думала що це схоче на початок нового життя . Життя де не буде секретів та запитань!

Кінець!