Частина 19

Pow Maks*

Мені зателефонувала Катя і сказала що Софію відвезли в лікарню. Моє серце шалено забилося. Машина була за кілометр від мене, але я швидко забіг до неї і почався до лікарні.

Катя розповіла мені що насправді Софія є її дитиною від чого я був в маленькому шоці. Вона показала всі документи і я впевнився що це так. Ви спитаєте як? Я вам відповім. Були карточки на яких була введена однакова інформація, але різні імена та батьки. 

 Ми чекали поки вийде лікар і скаже що сталося з Софією. Вона впала в обморок, але від чого? Думати про те що вона хворіла на щось страшне мені не хотілося, але якщо це так тоді ми постараємося її вилікувати.
 
 - Макс, - звернулась до мене тітка Катя. - пообіцяй мені що ти допоможеш їй позбутися стресу після такої ситуації.
 
 Тітка Катя зблідла. Нас в палату не пускали адже Соні потрібно було зробити всі обстеження на які потрібен час. І цей час так довго тривав. Кожна хвилина здавалась годинами для мене і я чекав поки відкриються дверцята, і звідти вийде моя Соня.
 
 - Я одного не можу зрозуміти, - після того як кивнув сказав я. - чому ви раніше їй про це не розповіли?
 
 - Я боялась! - вона підняла очі і я побачив в них сльози. - Мені здавалось що вона дізнається це все і покине мене. Що не зможе пробачити за те що я раніше не знайшла її, що не забрала її до себе і не виховала як свою дочку.
 
 - Тоді чому ви так не зробили?
 
 - Синку, ти думаєш все так просто? Після того як я дізналась що моя дитинка нежива то впала в паніку. Дмитро не міг терпіти це і залишив мене в руках долі. Мама з моїм батьком розсталися ще як я була крихіткою, а за два роки спившись померла. Де батько я й гадки не мали, тому надія була лише на твою маму. Світлана завжди була готова мені допомогти. За гроші які ми мали ми купили квартиру і жили з нею разом. Потім я лікувалась з психологом і так пройшло 16 років. Я добилась того чого хотіла і зараз я можу дати своїй дитині те що я вважаю потрібним. В неї буде все що вона захоче.
 
 - А Дмитро що каже на це? 
 
 - В Дмитра нова сім'я, він не визнає того що його донька жива. Він бачив її на похороні подруги Софійки. Я зрозуміла що він знає що вона його дочка, але він не хоче цього визнавати. Тепер він мер міста і йому не потрібні зайві слухи і все інше.

- Я б не був таким батьком!

- Він теж колись так казав, Максе

- Казати це одне, а робити це зовсім інше

- Це правда, але іноді сказавши що ми не будемо цього робити доля примушує нас це зробити. Ми не можемо втекти від долі. Зараз ти можеш сказати що в тебе буде троє дітей, а станеться так що не буде й однієї дитини.

- А якщо я впевнений на всі сто

- Макс, ти не можеш знати що буде з тобою за 4 роки за 5 років. Ми не знаємо чи прокинемося завтра, чи побачимо небо, чи зможемо відчути запахи. Ми не можемо знати що з нами буде тому не потрібно робити поспішних висновків

- В цьому ви праві

Подальші десять хвилин ми сиділи мовчки. Я боявся щоб вся ця ситуація не обійшлась погано з її психікою. Лікаря все не було. Я заспокоював себе тим що з нею все гаразд, але мені це мало допомогло.

- Що з Софкою? - до нас підбігли дві подруги Соні, які важко дихали. - Де вона?

- Ми потім вам все пояснимо. - відповів я за тітку Катю.

- ЧОМУ ПОТІМ?

- Я б попросив вас бути тихіше. - з палати вийшов лікар. - Все ж таки в лікарні багато пацієнтів і ви можете цим завдавати їм дискомфорт.

- Що з Софією? - всі встали і підійшли до лікаря.

- Сядьте, - ми вирішили послутися його і всі сіли. - на щастя з вашою дівчинкою все гаразд. Хвороб у неї ми не знайшли і всі діагнози хороші. Єдине що дуже погано це перевтома. Страшенна перевтома, стрес, недосипання. Вона настільки перевтомлена що сил в неї було на мінімумі. Їй потрібно відпочити, можливо в вас щось сталось в сім'ї або з друзями. Цього я не знаю. Також мушу вас попередити що в неї може бути часткова амнезія. Вона може забути деякі моменти, але все повернеться з часом.

- Можна до неї зараз зайти

- Зараз вона спить і я не думаю що вам потрібно це робити. Коли вона прокинеться я зателефоную вам і ви під'їдете.

Перечити лікарю ми не стали тому поїхали додому. Було вже темно тому одразу коли ми приїхали додому ми з мамою положили тітку Катю спати. Мама не була з нами адже вона все ще думає про своє захоплення більше ніж про інших.

- Я дала їй заспокійливе і накапала снодійного. До ранку буде спати як малятко.

- Дякую

- Чому ти такий холодний до мене?

- Тому що ти в момент коли ми всі сиділи і чекали бігала по своїх справах. Ти знаєш що ми зараз переживаємо, ти знаєш що вона рідна дочка Каті, але ти вибрала себе, а не нас

- Синку, ти ніколи не розумів мене

- Що я маю розуміти? Те що ти егоїстка?

- Егоїстка? Я завжди думала насамперед про тебе, а не про себе. Кожну копійчину складала щоб купити тобі поїсти, вдягнутися, щоб ти був як всі діти. Якби я працювала на вчительку історії ти б половини того що ти зараз не мав. Я потрапила на роботу, яка високо оплачується і все це для тебе

- Не розпинайся, я все рівно тобі не вірю

Я зачинив двері своєї кімнати. В такі моменти хочеться підтримки близьких людей, але близька мені людина, яка розуміє мене зараз в лікарні, а я тут.

Ніч була для мене безсонною. Я не міг ніяк заснути, думки не покидали моєї голови. З Сонею було все гаразд, але щось мене турбувало. Зранку в мене були синяки під очима і я виглядав як панда. Мами вже не було, а тітка Катя готувала сніданок і що хвилини дивилась на телефон.

- Доброго ранку! - привіталась вона і подала мені на стіл сніданок і чай.

- З лікарні ще не дзвонили? - сказав я і почав істи млинці.

- Нажаль ні, але я чекаю цього цілий ранок

- Я зараз заїду до лікарні і завезу Софії продуктів

- Не потрібно, я пізніше все сама зроблю

- Навіщо вам тратити гроші на проїзд та тратити свої сили яких у вас так не має. В мене є машина і коли вона прокинеться я вам зателефоную і заїду за вами