Частина 18

" Матвієнко Христина Дмитрівна
Народилась 4 грудня 2002 року
Дівчинка померла в лікарні ввечері після пологів."
На першій карточці була ще фотографія маленької дівчинки, яка лежала на пелені та посміхалась. Було також вказано батьків, якими були мама Ніна та мер міста. 
Так як і мені розповідав Макс, але в листі також було ще дві карточки. Від прочитання тих карточок у мене запаморочилась голова. Відкривши другу карточку я побачила: 
 " Жундачев Олександр Олегович
  Хлопчик вагою три кілограми сімсот грам народився 4 грудня 2002 року. 
  На жаль він не дожив до вечора і помер у медсестри на руках.
   Батьки:
  Жундачев Олег Романович
  Жундачева Оксана Володимирівна"
 Ці рядки заставили моє серце шалено забитися. Невже в мене був братик? Я не єдина народилась у моїх батьків." Нас було двоє" - крутилося в моїй голові. Але дійсність була далекою від того що я придумала у своїй голові. На фото був гарний хлопчик, але він плакав. Поруч лежали фотографії моїх батьків, розглянувши їх я не помітила жодної схожої риси. 
 Моє серце шалено билося від відчуття того що я побачу зараз. Прочитавши ці карточки мені було лячно, залишалась ще одна. Брати її до рук мені не хотілося, але я переборола себе і все таки прочитала все що там було написано.
 " Доню, тобі зараз вже напевне за двадцять і в тебе є своя сім'я та діти тому ти маєш правильно нас зрозуміти. Я знаю що ти будеш ображатися на нас за те що ми зробили, але ми тоді погано подумали перед тим, як все це зробити"
 Мої руки трусилися, а серце вискакувало з грудей. Я боялась читати те що писало далі. Мої батьки приховували щось від мене, але... 
 Але коли вони загинули я ще була зовсім маленькою щоб вони розповідали мені щось серйозне. Голова паморочилась, а щоки були такими гарячими, що мені здавалося, що на них можна пожарити яєшню.
 " В нас народився синочок і ми вже давно його чекали. Він народився раніше вказаної дати, але був повністю здоровим та таким гарненьким. Нам невідома причина його смерті. Коли лікарі сказали нам те що він помер в мене почалась істерика і я не могла вгамувати себе. Батько сказав лікарям вколоти мені снодійне щоб я проспалась, натомість він придумав те що мені не одразу сподобалось. Олег заплатив лікарям щоб вони підклали нашу дитинку іншій сім'ї, а їхню дали нам. Коли я прийшла до тями то не пам'ятала зовсім нічого. Мені принесли тебе і я була така рада що в мене донечка. Ти так нам радісно посміхалась. 
 Коли я дізналась що твоїми батьками є Матвієнко Ніна та Дмитро то жахнудась. Твій тато, думаю що ти не зможеш більше називати нас батьками, розповів все мені коли тобі було вже два роки. Я хотіла все розповісти їм, але й відпустити тебе не могла. Якщо ти читаєш цей лист тоді напевне я не змогла розповісти тобі ввічі все що сталося.
 Не ображайся на нас. Ми прикладемо всіх зусиль щоб ти була щасливою. Я знаю що тобі буде дуже обідно що ми брехали весь це час, але я сподіваюся що ти мене і тата пробачиш і колись коли ми вже будемо старенькі, завітаєш до нас на чай.
           З любов'ю, мама"

На очі одразу навернулися сльози. Я не дочка своїм батькам. Ніна є моєю мамою! Яка ж я дурепа? Коли я побачила в Дмитрі риси обличчя, які були настільки схожими з моїми, то чому могла одразу не зрозуміти що він мій батько. Можливо, я це прекрасно розуміла, але не хотіла сприймати. Я думала що моїми батьками були Оксана та Олег. А хто ж вони насправді? Жорстокі брехуни? Щасливі батьки, які забрали в інших людей щастя?
 Голова здавалась мені такою важкою що я схопилась за неї. Чому саме мені дароване таке " солодке" життя? Чому спочатку божевільна дівчина вбиває мою найкраще подругу, а потім  дізнаюся що я дочка жінки яка мене всиновила? 
 Питання не давали мені спокою. Ніна ж знала що я їх дочка? Вона говорила з Дмитром тоді на кухні! Вона сто процентів говорила про мене. Казала що я схожа на нього, а я думала що вона за когось іншого. Мені потрібно негайно з нею поговорити!!!
 Я ввірвалась на кухню де сиділа Ніна. Макса не було, він напевне поїхав по справах, але я знала якими були його справи. Поїхав до свого дружка.
 - Чому ти мені про це не розповіла? - кричала я тримаючи у руках лист.
 - Про що ти , Соню?
 - Не прикидайся що ти нічого не знаєш! - я кинула на стіл все що було у моїй руці.
  Ніна підвела на мене погляд і я побачила у її очах капельку страху. Не кожен би це побачив. Вона вміла приховувати свої емоції. Навіть коли їй було дуже важко, вона стояла і посміхалась і всі вірили їй. Зараз вона також хотіла приховати свої емоції, але це у неї не вийшло.
  - Чому ти мовчиш? - в моїй голові паморочилося, але я трималась як могла. - Ти можеш дати відповідь на моє питання?
  - Я не... Не хотіла тобі цього розповідати
  - Чому? Ти не визнаєш мене своєю дочкою?
  - Соню, я люблю тебе, доню, але я не хотіла тобі псувати життя цим
  - Чим це?
  - Я знаю що ти дуже любила своїх батьків. Мені було боляче що вони так вчинили, але я не могла зробити так як мала б зробити. Коли я дізналась про це все ми вже не були з Дмитром разом. Я не знала де ти є і що з тобою і це настільки ранило мене, що іноді мені доводилося пити багато заспокійливого. Коли одного разу до мене приїхав мій адвокат, який мав знайти вашу сім'ю для суду, він привіз мені фото. Ваше сімейне фото. Ти так посміхалась і міцно-міцно обнімала своїх батьків, що я не змогла забрати їх у тебе.
  - Чому ти продовжила їхню брехню ?
  - Я думала що зможу народити ще одну дитинку, але лікарі поставили мені страшний діагноз. Мене прооперували і після цієї операції я дізналась що не зможу більше мати дітей, але про твою долю я вже не дізналась. Мені повідомили що ви розбилися в автокатастрофі. Я дуже довго плакала, новина про те що моя єдина донька померла шокувала мене. Максова мама допомогла мені стати на ноги і жити далі. 
  - Макс знав про це? 
  - Ні
   В очах темніло, але я трималась. Мені в цей момент було так боляче. Все моє життя був суцільною брехнею. Всі робили так як їм було добре, але вони не думали про мої почуття. Чому моя біологічна мама не забрала мене в них? Я не вірю а її казки! Можливо я не була їй потрібною? Чому батьки вчинили так, якщо могли народити ще одну дитинку? Я напевне ще замала щоб це зрозуміти, але мені так хочеться знати відповідь на всі ці запитання.
   Ноги були зовсім ватними. За мить я відчула що падаю і останнім що я почула це крик матері в телефон про допомогу.