Частина 14

Цілувалися ми не довго, тому що я відштовхнула його. Яке він має право так робити? Знову цілує мене, а потім скаже що хотів мене успокоїти. Це вже на мене не подіє, він не знає з ким зв'язався.
- Софіє. - тихо сказав він.
- Мовчи
- Ну вислухай мене, я не хотів тобі зробити зла
- Не хотів? - крикнула я. - Ти не хотів зробити мені зла? Та це саме підле що можна зробити. Ти просто зіграв на моїх почуттях. Макс, ти міг мене вдарити, ненавидіти, а не розбивати моє серце. Я дійсно думала що ти змінився, а ти...
 Нависла тишина. Макс хотів взяти мене за руки, але я не дозволила йому це зробити. Я не хочу його бачити й чути. Моє серце було розбите, як я могла любити його?
 - Вийди з моєї кімнати, будь ласка, - я відчинила двері кімнати і показала на вихід. - і більше не заходи в мою кімнату, і не говори до мене.
 Він нічого не сказав, тільки подивився на мене і вийшов.
 Тиждень минув доволі спокійно. Забути про те що зробив Макс я не змогла. Мені було настільки боляче, що мої нерви трішки ворухнулися через що я перестала нормально спати. Мама це замітила і те що я сказала це : " Я просто дуже переживаю за навчання і випускний". Здається що вона мені повірила, але купила мені заспокійливе та снодійне. Вони мені допомогли і вже за тиждень мені було трішки краще. З Максом ми зовсім не розмовляли після тієї розмови. Коли я бачила на вулиці Антона він підходив і вибачався, але я проходила і не слухала його. А от з Сашком ми стали друзями, дівчата в школі не прийняли мене та й школа ця була для багатеньких дітей. Знайти кращу подругу мені не вдалося, тим хто завжди був зі мною був Сашко, я була в його компанії через що мене не взлюбили інші дівчата. 
 Саша був доволі симпатичним. Його ріст говорив про його заняття. Він був баскетболістом і деколи я ходила дивитися на матчі в яких він брав участь. Закинути м'яч в кільце йому було без проблем, з його ростом, метр дев'яносто, він робив це просто на сто процентів. Не було такого що він промазував і їхня команда завжди вигравала.
 - Ти підготувалась до контрольної? - ми йшли по коридорі і весело розмовляли.
 - З геометрії? Так вона ж завтра
 - Але все рівно
 - А ти хочеш мені допомогти підготуватися?
 - Насмішила, це ти мені маєш допомогти, - він відкрив переді мною двері. - я біжу в маркет куплю колу, тому що мені трішки погано, тобі щось взяти?
 - Ні, - я зачинила двері. - дякую
  Сашко вийшов, а я зайняла своє місце за партою. Зараз в нас по плану біологія і Олена Степанівна мене просто обожнює. Кожного разу ставить мені саму кращу оцінку хоча я вважаю що її не заслужила, але змінити я це не взмозі. За тиждень я познайомилась із всіма вчителями і встигла отримати довіру від багатьох. Директорка сказала що я досить здібна і мені буде легко вчитися. З вибором майбутньої професії усе було складно, йти на юриста я вже не хотіла, а мені вже потрібно задуматися адже скоро ЗНО, а тоді поступати треба.
  - Ей, ти , чипушило.- крикнула Христина з  задньої парти.
  Христина була дочкою мера тому її в школі дуже поважали, а от я ні. Вона була такою " ізбалованою", що у мене просто не було слів. Вона була досить привабливою. Її коротке біляве волосся було завжди гарно вкладене, а карі очі та тонке личко підкреслював темний макіяж із виразною помадою. Часто вона настільки темно красилась що вчителі робили їй зауваження. 
  Крім того що вона була красоткою то ще й була такою зухвалою. Їй здавалось що вона сама красива і що сама розумна. Мені іноді хотілося скинути корону з її голови, але Сашко сказав що не варто це робити.
 - Ти мене чуєш? - вона поставила свою руку на мою парту.
 - Чого тобі? - буркнула я. 
 - Не підходи більше до Саші! - заявила вона.
 - Чого це?
 - Ти не достойна спілкуватися з ним, а от я
 - Що ти? Зухвале дівчисько, яке думає що саме краще?
 - Що ти сказала? Та ти інтернатську дівчисько, яке нічого не варте, чому він спілкується з тобою? Може це просто жалість? Він хоче просто похаліти
 - Він дружить зі мною бо я не така як ти
 - Та, ти не така як я, мене не кинули батьки
 Ці слова настільки боляче вдарили по моєму серцю що я розплакалась. Саша слухав всю розмову і коли я розплакалась він забіг в клас.
 - Яке ти маєш право їй вказувати? - він підійшов до мене і подивився мені в очі. - Соня, не плач.
 Саша обняв мене, а в Христі очі ледь не вилізли. Вона набула губи і сіла за свою парту. Саша дав мені кусочок шоколадки для підняття настрою і сказав:
 - Це магічний шоколад, він підносить настрій
 Ми почали сміятися, але це було не довго адже да мене дзвонив Макс. Брати трубку я не хотіла, але мені довелось.
 - Вийди будь ласка на вулицю
 - Навіщо?
 - Нам треба з тобою серйозно поговорити
 - Мені здається що нам не має про що говорити
 - Або ти спускаєшся до мене або я йду до тебе
 - Ти не будеш мені вказувати що я маю робити, а тим більше ставити ультиматом
 Після цих слів я повісила трубку, а Саша помітив вираз мого обличчя. Але коли я посміхнулась він зробив те саме. 
 Коли зайшла вчителька ми сіли нормально і почали її слухати. 
 - Доброго дня! - Макс зайшов в клас.
 - Доброго, Макс, що тебе привело сюди?
 - Мені потрібно дещо забрати, можна?
 - Звісно, але скоренько
 - Я дуже скоро, ви навіть не помітите
 Ми зустрілися поглядом і він усміхнувся. Після цього він підійшов до моєї парти і взяв мене на руки.
 - Я вкраду її на деякий час
 Вираз обличчя вчительки був таким смішним. Ви б бачили це, її ніби вдарили молотком по голові. Макс виніс мене на двір, але це йому дуже важко вдалось, тому що я всяко пробувала втекти, але він не дав мені втекти. Він посадив мене в машину і заблокував двері.
 - Відкрий! - закричала я.
 - Я відкрию коли ти зі мною поговориш
 - Я тебе слухаю
 - Вибач, - сказав він. - я знаю що зробив не правильно.
 - Тоді чому ти так зробив? 
 - Бо хотів помсти
 - А чому тоді ти хотів припинити це все?
 - Тому що..... Тому що
 - Чому?
 - Тому що закохався в тебе...