Частина 13

 Я прокинулася в холодному поті. Це все був тільки сон, але він був таким справжнім. На моїх очах з'явилися сльози і я побачила біля себе Макса.
- Що з тобою? - він глянув на мене й його усмішка впала. - Чому ти плачеш?
- Мені просто приснився страшний сон, - я похапцем витерла сльози й глянула на ноут. - не переживай.
 Я напевне заснула, а Макс ще досі дививився телик. Там був саме той момент коли молода дівчина сидить прикріплення до ліжка. Хлопець повільно наставляє пістолета до її голови і вистрілює. 
 З моїх очей знову почали текти сльози, але я скоро почала їх витирати. Макс знову замітила це і обняв. Я плакала на його плечі, а хлопець гладив мене по голові й говорив заспокійливі слова. Як же ж зараз не хватає Антона. Він напевне зараз зайнятий своєю роботою.
 Батько Антона взяв його до себе на роботу де він пропадає з вечора до ранку. Так як поки що Антон був єдиним сином то він слухав свого батька, який поважав його. Про наші стосунки з Антоном знав тільки Макс. Він завжди допомагав нам зустрітися і нікому не розповідав про це. 
 Мама думала що ми з Максом пара, але після того як в Макса з'явилась Світлана вона перестала це стверджувати. Інколи вона говорила зі мною на цю тему і мене це дуже бісило. Завжди казала одне й те саме, чому не я його дівчина, казала що дуже б хотілося щоб ми були разом, але я послухавши все це відказувала і йшла в свою кімнату.
 - Може сьогодні взагалі не будемо спати? - запропонував хлопець.
 - Але мені і тобі, в тому числі, потрібно завтра на навчання. - я витерла очі й випрямилась 
 - Тоді йди до себе в кімнату, - хлопець став на ноги. - а я принесу тобі заспокійливе і воду.
  Я лише кивнула і зайшла в свою кімнату. Умостившися на ліжко взяла телефон і прочитала ще раз повідомлення від Антона. " Я біжу на роботу, сонечко, буду вночі, не чекай на мене" - писав він. 
  В кімнату зайшов Макс і дав мені заспокійливе.
  - Знаєш що, - він сів на моє ліжко. - а я розповім тобі казку.
  - Давай
   Він ще спустився на кухню й приніс мені теплого молока. Такого у мене давно не було. Я своїх батьків не пам'ятаю тому й не пам'ятаю щоб вони розповідали мені казки на ніч.
  - Почнемо? - я ковтнула молока.
  - Так. - Макс взяв мене за руку, як це роблять батьки коли у дітей нічні кошмари.
 - Давним - давно жила принцеса Софа. - почав він. - Вона завжди була самотньою, її ніхто не любив і вона від цього часто плакала...
 Поки він розповідав історію я пильно дивилась на нього. Мені зовсім не віриться що це він. Коли ми зустрілися Макс був таким грубим, що мені хотілося його придушити. Не вірилося зараз й те що він на мене кричав і принизив. За такий короткий проміжок часу він так змінився, що якщо б я комусь це розповіла то вони сказали б мені, що це все видумки.
 Мені було приємно що він став хорошим по відношенню до мене, але мене лякало лиш одне щоб часом це не його нова гра,яка закінчиться провалом для мене. 
 Антон з ним були теж в хороших відносинах. Можна сказати що Макс відносився до мене, як до старшої сестри. Хлопці завжди віталися на дорозі і мені було приємно що все так добре обертається.
 Я не дослухала казки тому що заспокійливе приспали мене.
 Зранку я прокинулася в чудовому настрої, як це було в сні. Сьогодні, в перший день в новій школі, я вирішила одіти зелені обтяжуючі штани та білу в'ящану кофту. На вулиці було досить холодно тому я одягнула теплу курточку. Макс вже давно пішов, мама також з самого ранку кудись побігла. Іноді добре що можна залишитися самій, а іноді буває настільки скучно що хочеться щоб була повна хата людей.
 - Доброго ранку. - я зайшла в свій клас і привіталась з учнями, які вже сиділи.
 Дехто просто сидів і читав щось, дівчата весело обговорювали. Були й пусті місця, напевне хлопців, які побігли в спортзал. Погляди були різними, хтось уважно приглядався до мене, хтось з захопленням розглядав, а були й ті кому абсолютно було байдуже на мене.
 Я побачила єдине не зайняте місце й сіла на нього. Сподіваюся що тут ніхто не сидить і мене не виженуть.
 Продзвенів дзвінок і всі зайшли в клас. До мене сів хлопець, який виглядав мені схожим на Антона. Він посміхнувся й витягнув з сумки підручник з Хімії. Вчительки поки що не було.
 - Привіт! - він вирішив порушити тишину. 
 - Привіт
 - Ми з тобою не бачились, давай знайомитися?
 - Ну давай, мене звати Жундачева Софія, а тебе?
 - Мене звати Ткаченко Олександр, для друзів Саша, ти теж можеш мене називати Сашею
 - Приємно з тобою познайомитися, про вік напевне не має сенсу питати, тому що всім 16
 - Ну чому ти так думаєш? Мені 17
 - Як так вийшло?
 - Хах, - він засміявся. - так мама народила. Якщо серйозно то мене дали на рік пізніше через те що мені було важко в 6 років сприймати інформацію. Мама казала що зі мною буде важко і що навчання в школі буде для мене каторгою, але бабуся настояла на тому щоб віддати мене в школу.
 - Ти мені настільки похожий на мого друга
 - Покажи його фото і я тобі скажу знаю я його чи ні
 Я взяла телефон і показала фотку Антона. Від цього в нього я помітила шок.
 - Де ти з ним познайомилась? - запитав він уважно глянувши на мене.
 - Він мій хлопець, якщо чесно
 - Як можна в такого як він закохатися? 
 - Він дуже милий і хороший
 - Ти серйозно? Давай я розповім тобі дещо. Антон мій брат
 - В нього не має барата, а мама чекає доньку
 - Що? Це він тобі таке ляпнув? Наша мама вагітна, але по-перше в його сім'ї є старша сестра, я і ми чекаємо брата
 - Ти жартуєш?
 - Що й можна було чекати від нього. Остерігайся його він зовсім не хороший. Це через нього я пішов на рік пізніше. Він постійно відволікав мене і я не вчив нічого, а натомість грався з ними, а коли батьки спитали чи дійсно це так, він збрехав їм що не було такого. Це я мав йти на татову роботу, а не він.
Від почутого в мене всі думки змішалися. Цього не може бути. Він бреше тому що Антон пішов на цю роботу, а не він. Мені потрібно поговорити з Антоном і все в нього випитати. Я не вірю в це. Такого не може бути.
 Так як я вже й сказала перший урок був хімія, вчителька була доволі хорошою і урок був дуже крутим. На мою радість вчительки мови, у якої у нас мав бути другий урок, не було тому нам дозволили тихо посидіти у класі або піти у спортзал. 
 Я ж натомість вирішила зустрітися з Антоном і розпитати у нього все що почула. Набравши номер я одразу почула його голос.
 - Сонце, привіт
 - Привіт, у тебе сьогодні дуже багато роботи?
 - Я до одинадцятої вільний, а що таке, в тебе щось із школою?
 - Ти зможеш зараз під'їхати?
 - Вже вирушаю
 Чекати довго на Антона не довелось. Його машина була біля воріт школи вже за пару хвилин. Саша попередив що йому вірити не можна, але я не захотіла його слухати.
 - Що трапилось? - він поцілував мене.
 - Це ти мені скажи! - з однієї сторони мені не вірилося, а з другої було таке відчуття ніби все що сказав Саша є правдою. Навіщо Антону мені брехати? - Чому ти мені не розповів що в тебе є рідний брат? Чому ти не розповів що в тебе є ще сестра? Чому брехав мені?
 Антон зразу став сумним і я зрозуміла що все це правда, тільки чому він збрехав, а не сказав правду.
 - Собіє, я не хочу тобі більше брехати тому скажу все як є. - він відвернув від мене погляд. - Все це продумав Макс. Тоді коли ти перед його друзями сказала що закохана в нього всі почали з нього сміятися, не зробили його білою вороною, а просто підмахували його. Він на це розізлився тому що він був авторитетом і всі його поважали. Дівчата завжди заглядалися на нього тому що він був першим красавчиком в школі.
 - Навіщо мені це?
 - Зараз все скажу. - він взявся руками за руль. - Щоб помститися тобі він вирішив щоб я почав з тобою спілкуватися і зустрічатися. Коли він накричав на тебе він знав, що ти втечеш, а на вулиці вже тебе чекав я. Він хотів помсти, але пів місяця тому він зателефонував мені і сказав що хоче закінчити цю гру, тому ми вирішили що я ще з тобою буду зустрічатися, а потім кину тебе так щоб ти ніколи не дізналася цього, але я не врахував того що мій брат буде вчитися з тобою в одному класі.
  Від цих слів мені стало погано. Людина, якій я так сильно довіряла, якого так покохала, зовсім не була закохана в мене. Можливо він ходив і цілувався з іншими, а мені цього не розповідав. ЦЕ ВСЕ БУЛА ЛИШ ГРА! На мої очі навернулися сльози і я вибігла з машини. Антон не зупиняв мене, він сидів в машині, а коли я вийшла взяв в руки телефон.
  Після цього мені настільки стало боляче що я хотіла померти. Мені не хотілося так жити. Так зіграти з моїми почуттями, могли тільки запеклі вороги, а не люди, яких я любила та поважала. 
  Коли я забігла до дому там нікого не було. До класу за речами не забігала, а зразу додому і зачинилась в себе в кімнаті.
  - Софка, - почула я голос Макса який пробував відкрити мої двері. - вибач мені. Я знаю я дурак
  - Не називай мене більше так, - закричала я. - ми тепер не друзі. Я думала що ми будемо найкращими друзями, але як можна було таке вчинити зі мною. Скажи мені навіщо ти так поступив? Ти міг помститися мені не так, як ти це зробив. Я не хочу тебе бачити і чути
  Він довго стояв біля дверей і просив мене пробачення. Я ж натомість нічого не відповідала. Моє серце було розбите. Чому мені так " везе"?
  Але Макс не готів давати мені спокою, він пробрався в мою кімнату через вікно.
  - Я ж тобі казала що не хочу бачити тебе! - він підійшов до мене ближче і обняв мене. - Відійди від мене
  - Ще одне слово і я тебе поцілую
  - Яке ти маєш право?
  Як він і сказав так і зробив. Його губи накрили мої і він сів зі мною на ліжко в поцілунку...