Частина 10

Замітка: чудово читається під пісню BTS - Heartbeat

 - Макс?
- Що? - Антон відійшов від мене. - Який Макс? Ти що моє ім'я забула?
- Я Макс. - озвався хлопець коли стояв вже за спиною, а Антон повернувся. 
- Хто ти?
- Я живу з нею! - від його прямолінійних слів в Антона очі чуть не вилізли на лоба.
- Як це розуміти?
- Вона дочка подруги моєї мами. - сухо відповів Макс. - Її мама жила з моєю мамою ще до нашого народження
Я побачила засмучене лице хлопця. Він напевне думає що ми зустрічаємося, але краще вмерти ніж ходити з цим придурком. 
 - І ви пара? - запитав Антон.
 - Ну, ні, - Макс глянув на мене. - але я знаю що подобаюсь їй.
 - Мені потрібно вже додому, - він з сумом подивився на мене. - я прочитав записку. Дякую.
 Він просто повернувся й пішов, а я нічого не сказала. Просто стояла і дивилась як він іде. Яка ж я дура! Чому я не зупиняю його, чому я не підбіжу і не скажу що це все не так і що в нас з Максом нічого не має? Його не стало і на моїх очах появилися сльози. 
 - Що ти наробив? - я була напевне вся червона. - Що ти йому сказав?
  Я мала такі нерви. Роздерти Макса це було те чого я хотіла найбільше. Спочатку він мене цілує потім кричить, тоді уникає мене, а тепер вирішує спортити все моє життя? Не дочекається! Я не з тих слабонервнтх дівчаток, які так просто дадуть себе скривдити.
 - Я сказав правду! - він схрестив руки на грудях. - Хіба не ти признавалась мені що я тобі подобаюсь?
 - Признавалась, - я скажу все як є і не буду брехати. - було таке. Ще тоді коли була наша перша зустріч ти мені сподобався. А коли ти мене поцілував я думала що теж тобі подобаюсь. Але замість того щоб просто сказати що це не так ти накричав на мене і назвав " кинутою батьками" . Думаєш після цього ти мені ще подобаєшся?
 - Я не думаю, - він підійшов ближче. - я знаю!
 Після цих слів я зробила те чого не чекала сама від себе. Просто дала йому по лиці від чого він скривився. Звідки йому знати краще від мене? Я розвернулася і пішла в невідомому мені напрямку. Макс не пішов за мною, а залишився там. Я навіть не прочитала що писало на тій записці. Чому це сталося саме зі мною? Я думала що таке буває в книгах та фільмах, але таке сталось зі мною. Де тепер мені знайти Антона?
 Мені так хотілося з ним поговорити й пояснити все. В мене з'явилася чудова ідея. На телефоні у мене була програма, яка відстежує де знаходяться люди. Вчора скачала заради цікавості і сьогодні є можливість перевірити її. Я ввела номер Антона й побігла туди де мені показував гаджет. На моє привелике щастя він був там де і показав телефон.
 - Антон! - я підійшла до нього, а він повернувся в мою сторону. - Давай поговоримо.
 - Я вже все зрозумів!
 - Ти нічого не зрозумів! - крикнула я.
 - Тоді поясни
 - Я не дочка Ніни! - тихо сказала я. - Ніна недавно всиновила мене. Мої батьки загинули в автокатастрофі, а мене віддали в інтернат. 
 - Чому ти скоріше мені цього не розповіла?
 - Тому що боялась що ти не захочеш зі мною говорити через те що я кинута батьками
 - Хто це тобі сказав? Розповідай все
 - Вчора перед тим як ми зустрілися Макс зробив вечірку і його друг робив те що мені не подобається. Коли я дала йому ляпаса він кинув мене на ліжко. В цей момент зайшов Макс і вигнав його, потім він поцілував мене і я подумала що закохалась в нього. Коли ми грали в правду або дію я сказала що він мені подобається, а він накричав і назвав мене кинутою батьками.
 - От гад! - я бачила в його очах злість, але й одночас співчуття. - В тому що твої батьки померли твоєї вини немає. 
 Антон підійшов до мене й обняв. Я відчула його тепло і почала плакати. Мені було боляче. За все. За той поцілунок. За те що я думала що Макс мені подобається. За те що моїх батьків не має зі мною й за те що мене може підтримати тільки Юля, Таня та Антон. Мамі розповідати все це я не хотіла. Все ж таки поки що вона є для мене чужою людиною. Можливо в майбутньому я буду довіряти їй, як своїй матері, але зараз це взагалі неможливо. За декілька днів в моєму житті трапилось так багато хороших та поганих моментів.
 Антон нічого не говорив тільки гладив мене по голові й обнімав. Ми знайомі з ним так мало, але мені здається що я знаю його все своє життя. 
 Ми стояли так годину може й більше. Все ж таки я вирішила відійти. Мої очі напевне були всі червоними, але мені було байдуже. Все що требувала моя душа це підтримки і виплакатися.
 - Йдемо зі мною? - він дав мені свою руку. 
 - Куди?
 - Вчора ти мені піднесла настрій, а сьогодні я це зроблю тобі
 Антон потягнув мене в невідомому для мене напрямку. Але дорога привела до знайомого мені місця. Це був той самий каток на якому ми вчора каталися. Першим туди заліз він і допоміг мені теж це зробити. Ковзанів ми не мали тому кумедно їздили та падали. Душевна біль послаблювалась, а я вже посміхалась. Антон корчив лице й робив все щоб моя посмішка перетворилась в сміх. І скажу вам в нього це вдалося. 
 Ми лежали на льоді і сміялися від того що знову впали. Почувши кроки в сторону катку ми насторожилися. Невже нас спіймають на гарячому. До катку підійшов чоловік років п'ятдесяти п'яти. Сказати те що він був здивований означає нічого не сказати.
 - Ви що тут робите? - запитав він.
 - Катаємось. - зі сміхом відповів Антон.
 - Вночі? - ми підійшли до нього.
  Він був низького росту. Його погляд був спокійний.
  - А що і цьому поганого?
  - Ви що здуріли? - він трішки підвищив голос. - Якщо б вас побачила Яська вона б спустила шкіру. Ви думаєте що тут кататися можна вночі? У вас навіть ковзанів немає!
  - Ви ж нікому не розкажете? - Антон допоміг мені вилізти з катку.
  - Звісно, ні. - ці слова мене було приємно чути. - Ще коли я був молодим теж ходив вночі з своєю бабцею ну тобто жінкою кататися на лід. Пам'ятаю як вчора, ми прийшли опівночі на величезне озеро покататися на льоду. Коньяків тоді ми не мали тому каталися так як могли. Я був на одній стороні озера, а моя старушка, на той момент молода дівчина на другому. Не знаю як так сталось, але ми врізалися один в одного й лід проламався. Ми тоді добре змерзли та змокли, але з сміхом згадували цей випадок.
  - Не думав що колись так було. - сказав Антон.
  - Дідусю, ми більше не підемо кататися, обіцяємо. - вже сказала я.
  - Голубчики, - він підійшов до нас й тихо сказав. - ви можете приходити, але тільки на мою зміну. Бо якщо б ви попали на зміну тієї відьми то вона б вам очі вибрала. Прийдете через 3 дні. Бачу вас вже другий день тут, напевне вам дуже подобається каток.
  Ми глянули один на одного й почали сміятися. Дідусь теж почав сміятися. Хоч щось позитивне за ці дні.
  - Здоров'я вам дідусю, - сказала я. - ми ще маємо дещо зробити.
  Я взяла Антона за руку і повела до ялинки. Мені потрібно прочитати те що він там написав. Я дала обіцянку і я їх виконаю. Але він сказав зачекати на нього. Те що мені потрібно було зробити це стояти обличчям до ялинки і чекати поки він скаже читай. Через 10 хвилин я почула це і відкрила записку. " Ти мені дуже сподобалась. Ти чудо" - писало там.
  - Тепер повернись
  Я повернулась і поглянула на Антона. В його руках був букет квітів. Він стояв та посміхався.
  - Можливо ти мені не повіриш, але я скажу це. - він вручив мені квіти й підійшов ближче. - Будеш моєю дівчиною?