Частина 9

 - Ти пропонуєш їй стати моделлю з твоїм сином для нової колекції? - до нас знову підійшла мама.
- Саме так! - вона оглянула мене з ніг до голови. - Твоя дочка є достатньо красивою та худою. Тим більше поглянь не неї та на мого сина вони б чудово підійшли один одному.
Від цих слів на моїх щоках з'явився рум'янець. Вони ж не знають що ми з ним уже знайомі.
- А точно! - я повернулась до мами. - У моєї подруги буде весілля і мені потрібне темно зелене плаття. 
- Ми тобі спеціально придумаємо твоє плаття, не переживай. - вона підійшла до столику й записала щось у величезному блокноті.
 Коли ми сиділи та весело розмовляли зайшов Антон. Він був весь покритий снігом і від такої картини на моєму обличчі з'явилася посмішка. Хлопець побачивши мене ьещ посміхнувся, а у наших мам з'явився запитальний вираз обличчя після чого вони переглянулись.
 - Ви знайомі? - першою порушила тишину Антонова мама. 
 - Так! - він опередив мене й сів на стільчик біля мене. - Вчора познайомились.
 - Вчора? - вже заговорила моя мама, а я трішки занервувала адже не могла придумати де я могла з ним познайомитися і чому.
 - Вчора я пішла дивитися на ялинку. - почала я.
 " І пішла дивитися на неї лише в одній піджамі" - думка Антона.
 - Бігла так скоро що наткнулась на Антона
 " Точніше бігла та злякалась мене" 
 - Ось так ми і познайомились
 Мами переглянулись й посміхнулися. Мені довелося збрехати адже я не хотіла щою мама кричала на Макса і у нього були б проблеми. Якщо б у нього були проблеми через мене тоді б у мене були б проблеми через нього. 
 - Антоне, я зараз зроблю тобі чай. - тітка вийшла з кімнати, а мама пішла за нею.
 - Чому ти збрехала? - тихо промовив він.
 - Це дуже довга історія
 - Пообіцяй що розповість мені все
 - Обіцяю. - сказала я, але ніяк не хотіла все це розповідати.
 - Дай мені свій номер 
  Я витягнула свій телефон і він записав мені свій номер, зателефонував, а тоді записав і мій. Він був таким красивим. Невже я закохалася в двох хлопців одночасно? Та ще й за такий короткий проміжок часу. Такого я від себе не очікувала. Ви, напевне, скажете що таке буває тільки в казках та романах, але я відповім ні. Я теж думала так, але сьогоднішня ситуація показала що це зовсім не так.
 - Ти ж підеш сьогодні під ялинку? - запитав він.
 - Так піду, - відповіла я. - але вже після дванадцятої години. Ми ж казали що на Різдво
 - Я все пам'ятаю. - він посміхнувся, а моє серце забилося з шаленою скорістю.
 - Ми прийшли. - зайшли наші матері.
 Ще годину часу ми мило спілкувалися. Анна Анатоліївна, мама Антона, питала як у мене в школі і коли дізналася що я з інтернату то була здивована, але не уникала розмов зі мною. Також вона розповіла багато чого про Антона, я й подумати не могла що він ходить на сучасні танці й танцює у одній із популярних танцювальних груп нашого міста. Вона навіть показала його дитячу фотографію. На цім фото стояв маленький, товстенький хлопчик з трішки кучерявим волоссям і посміхався.
 - Він завжди посміхався! - сказала вона. - Навіть коли він падав з велосипеда або вдарився то бігав та зі сміхом розповідав всім про це. Його покійна бабуся завжди говорила, що він немов сонце.
 - Це класно! - я посміхнулась. - У мене не має таких фото.
 - Але ти тепер зможеш зробити собі стільки фото скільки захочеш. - вона поглянула на мене. - Нам потрібно їхати адже ми ще будемо ялинку прикрашати. А ви приїзджайте завтра до нас на Різдво. Ми будемо вас чекати.
 - Обов'язково
 Ми вийшли з студії й сіли в машину. Великий лапатий сніг падав з неба та вкривав дорогу. Вигляд з вікна був просто неймовірним. По дорозі я бачила ту ялинку на якій ми залишили ті записати, які я сьогодні просто повинна прочитати.
 - Про що задумалась? - запитала мама.
 - Та нічого!
 - А якщо чесно, - вона подивилась на мене у дзеркало машини. - чому ти побігла на вулицю.
 - Я ж розповіла вам усе
 - У мене в житті було стільки людей що твою брехню я запросто побачила. - вона зупинила машину й заблокувала двері. - Розказуй
 - Але пообіцяй мені що ти нічого не будеш казати нікому
  Мама дала обіцянку і я почала розповідати. Все в точних подробицях я не стала розповідати, але про те що Олег робив та про вечірку не збрехала. Вона була зла, але коли ми приїхали додому до Макса нічого не казала про це. 
  Тільки як я зайшла в кімнату до мене хтось подзвонив. Поглянувши на телефон я побачила "Антон".
  А: Знову привіт!
  Я: привіт!
  А: Як твої справи? Як заїхала додому?
  Я: Все нормально. А в тебе? Що з Машею?
  А: Вона помішалась на ньому. В нього є дівчина, а вона хвостиком бігає всюди де він. Та й я вже зрозумів що вона не буде моєю і змирився з цим.
  Я: Ти знайдеш ту, яка буде тебе кохати. Ти тільки не падай духом
  А: Не буду. Ти пам'ятаєш що ти мені пообіцяла?
  Я: Так я пам'ятаю, але я не хочу це обговорювати по телефону. Приїдьте завтра з твоєю мамою до нас ввечері і я все тобі розповім
  А: Я спеціально приїду і ти розповісти мені все
  В кімнату зайшов Макс і я бачила його роздратоване лице і зрозуміла що щось уже не то. Антона теж в цей момент теж хтось кликав і він повісив трубку. А Макс в цей момент сів на крісло та схрестив руки на грудях.
 - І що ти сказала тітці Ніні? - почав він.
 - Нічого я їй не казала! - відповіла я.
 - Тоді чому вона не розмовляє зі мною так як завжди? - він підсів біля мене. - Чому вона не питає мене як справи коли я приходжу? Чому вона не посміхається до мене?
 - Ти сам в цьому винен! - я вирішила не брехати й розповісти.
 - В чому це я винен? - на його лиці появилась посмішка. - В тому що така дура, як ти не правильно мене зрозуміла? 
 - Хах. - сумно посміхнулась я. - Я не розповіла про той поцілунок і про те що ти написав, хоча ти міг просто сказати. Я б прекрасно зрозуміла тебе, а ти ще й взяв і сказав що я кинута батьками. Незважаючи на це я розказала про Олега. А те чому вона не говорить до тебе це не через це. До твого відому завтра Різдво і вона готується.
 - І як ти мені докажеш що це так? - він зазирнув в мої очі.
 - Зайди на кухню і привітайся до неї
 Він піднявся з ліжка і вийшов на коридор, а я вийшла за ним. Коли він попрямував на кухню то я залишилась на сходах. З кухні все було прекрасно чути.
 - Тітко Ніно, я вдома! - мило сказав Макс.
 - Максимку, ти вже давно прийшов? - вже вона сказала. - Вибач, я така заклопотана що й не помітила як ти зайшов.
 - Та нічого
 - В мене до тебе є невелике прохання, послухаєш мене
 - Звісно
 - Наступного разу коли до тебе прийдуть друзі Олега не бери
  Її слова були ніжними тому можна було зрозуміти що вона не кричала на нього. Вона є дуже доброю хоча я знаю її дуже мало. Максу напевне там незручно.
  - Звісно. Я піду до себе в кімнату
  - Йди, але не забуть що сьогодні ми будемо вечеряти
  - Не забуду
  - А точно. Дзвонила твоя мама, вона післязавтра приїде 
  Слів Макса я не чула, а побачила його коли він вийшов з кухні. Він глянув на мене, а з моїх очей почали капати сльози і він це помітив. Я забігла в кімнату і закрила двері. 
  - Софій, - він стукав в двері. - пробач, я не знав.
  Я нічого не відповіла і він після десяти хвилин марного впрощення пішов в свою кімнату. Навіщо кричати коли навіть не знаєш точно що трапилось. Моє серце було розбите. Не хочу його бачити, але мені сьогодні потрібно сидіти з ним за одним столом.
  Я сиділа на підлозі, спершись на стіну не знаю скільки часу. З всіх моїх думок мене вивів голос мами.
  - Собійко, спускайся, будемо вечеряти
  Те ж саме вона сказала Максу. Я переодягнулась і спустилась в вітальню. На столі стояло дванадцять страв. В інтернаті нам розповідали про це. Все виглядало таким смачним. За столом сиділи вже всі. Я привіталась з мамою, а на Макса навіть не поглянула. 
  Ми помолилися й сіли вечеряти. Все було таким смачним. Мама добре постаралась. Ми довго сиділи.
  - Чому ви не розмовляєте? - запитала мама. 
  - Ми ж їли. 
  Вона дивно поглянула на мене, але, напевне, повірила. Ми сиділи розмовляли і мені довелося говорити з Максом. Я не хотіла щоб у нього були проблеми. Це все ж таки не мій будинок. Сиділи ми так до 11 години і коли я побачила що вже пів 12 скоро вскочила з крісла.
  - Мені треба збігати в центр! 
  Я вибігла в коридор і наділа скоро куртку та взула черевики. В центр я забігла ледве. У мене була задишка.
  - Нарешті, а я думав що не прийдеш
  Антон підійшов до мене й обняв. І саме в цей момент через його плече я побачила Макса.
 
 Що ви думаєте про нову частину? Вибачте що не було глав) Причина в тому що я ще вчуся в школі і у мене кінець семестру) я вже майже все здала і буду дальше писати) Як думаєте з ким залишиться головна героїня? Хто ж на обложці? Пишіть свою думку в коментарях)