Частина 8

Я піднялася з посмішкою на обличчі. Згадавши вчорашній день в мені ставало весело. Коли підійшла до шафи й вирішила що я не буду одягати те що підібрала вчора. Натомість мій вибір впав на чорні класичні штани та блузку лавандового кольору. Волосся накрутила й заплела у високий хвіст. Макіяж я вирішила робити легкий і підкреслити його коричневою помадкою. Все настільки мені личило що я була аж в захваті від свого образу.
- Доброго ранку, тітко Ніно. - татка бігала по кухні й готувала щось.
- Софійко, - вона повернулась до мене. - можеш називати мене мамою? Я розумію що це буде тобі важко, але я дійсно цього хочу.
- Гаразд, мамо
- Ти кудись ідеш? - вона продовжила готувати.
- А хіба сьогодні в школу не потрібно йти? 
- Не знаю як у вас було, але в тій школі що ти будеш тепер навчатися Різдвяні канікули.
- Дійсно?
- Так
- Тоді можу я зустрітися зі своїми подругами? - я подивилася милим поглядом на Ніну.
- Звісно можеш, - це мене радувало. - але щоб ти до четвертої години повернулася. Завтра Різдво, тому ми сьогодні будемо прикрашати ялинку та готуватися до завтра.
- Добре
- Доброго ранку! - на кухню зайшов сонний Макс.
- Софійко, - знову звернулась до мене тітка, коли я готувала собі каву. - я думаю що ти вже познайомилась з Максом. Він син моєї подруги.
- Так, ми вже встигли з ним познайомитися. - я не хотіла сидіти з ним за одним столом. - Я піду вдягатися!
- Ти ж навіть не поснідала. - сказала вона, а я вибігла з кухні.
- Поїм з Юлею та Танею
 Я забігла в кімнату й зібралась з собою. Тепер не тільки не хочу його бачити, а й чути. На зустріч з подругами оділа коричневий плащ, теплий, в'язаний шарф та короткі, чорні, утеплені черевички. Виглядала бомбезно. Було цікаво що зараз робить Антон. Не встигла я подумати, як до мене подзвонила Юля.
 Ю: Привіт!
 Я: Привіт!
 Ю: Коли ми зустрінемося?
 Я: Я через пару хвилин буду в центрі біля ялинки, а ви коли зможете прийдете
 Ю: В нас сьогодні вихідний тому ми можемо прямо зараз підійти
 Я: це чудово
 Ю: коли будеш в центрі зателефонуєш
Після цих слів вона вибила, а я спустилася вниз. Макса уже не було тому сміло могла йти на кухню. Мама, напевне я так тепер буду її називати, стояла вдягненою. Вона досить не погано виглядала, як на її 43 роки. Мама була досить худою та навіть трішки підкачаною. Шоколадне волосся спадало по плечах, а її коричневий макіяж ідеально підходив до її образу. Вона була одягнена в чорну спідницю нижче коліна та синю блузку. Це все підкреслювали чорні черевики.
 - Гарно виглядаєш, - вона побачила мене. - я теж їду зараз в центр, можу тебе відвезти.
 Всю дорогу мама випитувала в мене що мені подобається. Я ж не набралась смілості запитати все те що мене тривожило. Коли я вийшла з машини на мене вже чекали подруги.
 - Соняяяя. - налетіла на мене Таня.
  Ми зайшли в великий торговий центр й замовили каву. Я зовсім не розбиралась в цьому тому дівчата запропонували взяти мені латте. Мама залишила гроші на мої потреби тому я оплатила за себе сама, а не дівчата. Ми обрали столик вигляд якого йшов на вулицю. Великими вулицями ходили сотні людей, а я шукала поглядом Антона.
  - Про що задумалась? - запитала Юля.
  - Та так!
  - Я ж бачу що щось не те, розповідай
  Я довго вагалася розповідати їм про все що зі мною трапилося чи ні. Вони були моїми подругами дитинства, всі мої секрети я розповідала їм. Не було такого що вони ще комусь це розповідали. Іншого варіанту у мене не було. Хто ж мене підтримає, як не вони?
 - Насправді це так. - я притримав паузу. - Будинок у якому я зараз живу живе ще син подруги Ніни. Він такий гарний, але його характер просто жах. Вчора він зробив щось по типу вечірки коли мама поїхала у місто по справах. До мене в кімнату зайшов його друг і робив те що мені не подобалось. Коли я його вдарила то він кинув мене на ліжко і в цей момент зайшов Макс. Він вигнав Олега й.... Він...він
 - Що він? - я й не замітила як випила все латте.
 - Він поцілував мене. - по обличчю дівчат було видно що вони в легкому шоці. - Але пізніше коли я перед його друзями зізналась сказала що він мені подобається, то Макс накричав на мене й сказав що ніколи не покохаю таку як я...кинуту....батьками
 - ЩО? - одночасно закричали дівчата й дєякі лиця повернулися до нас.
 - Та яке він має право? - Юля аж кулаком по столу вдарила. - Я б цього Макса оцими руками задушила б.
 - Це я винна що повірила в його брехню. - на мої очі наступили сльози. 
 - Ну а потім що було?
 - Я вибігла на вулицю лише в піджамі. - продовжила я. - Бігла не знаю куди. Мені хотілось втекти і більше ніколи не повертатися. За мною хтось йшов і пізніше я з ним познайомилась. Це був хлопець. Його звати Антон. Він такий гарний, а його зелені очі зводять мене зрозуму. Він такий добрий та ніжний. 
 - Ууууу. - Таня подивилась на мене. - Хтось закохався?
 - Ні! - на моїх щоках з'явився рум'янець. - Як я могла закохатися в хлопця якого знаю лише один вечір?
 - Ем! - сказала вже Юля. - А як ти могла закохатися в того придурка з яким ти знайома пів дня?
 - Ну я його знала набагато скоріше!
 - Що?
 - В день мого народження, коли я йшла до вас ми зустрілись на вулиці, але не говорили один до одного
 - Чому ти нам це не розповіла? - обіжено сказала Таня.
 - З вами було так весело що я й забула про це. - кращого варіанту ніж збрехати я не знайшла.
 - Пообіцяй, що ти завжди будеш нам все розповідати
 Я дала клятву на пальцях й ми продовжили нашу розмову. Таня розповідала про своє навчання та про те як її бісили викладачі, а Юля сиділа та мовчала. Це було для мене трішки підозрілим. Зазвичай вона завжди щось розвовідає та сміється, а зараз вона сиділа та думала про щось.
 - Дівчата я думаю що я повинна вам це розповісти. - нарешті озвалась вона. 
 - Про що? - можливо вона розповість нам про те що вона думала.
 - Мені зробили пропозицію
 Мені не вірилося своїм вухам. Хоча їй і справді було уже двадцять, але я ніяк не могла в це повірити. Коли вона встигла знайти собі когось?
 - Коли це ти встигла? - я вирішила все у неї випитати. 
 - Коли я тільки прийшла в цей бар ми з Ігорем ніяк не могли подружитися. - вона крутила в руках пакетик з цукру. - Ми старались робити один одному капості і у нас це получалося. Але життя таке заплутане. Тоді коли мене не було у мережі й я пропала ми закрились в підвалі. Двері були вже настільки старими що захлопгулись і ми не змогли їх відкрити до самого ранку. Я й повірити не могла наскільки він цікава людина. Після того дня ми почали зустрічатися, а вчора він зробив мені пропозицію.
 - Тоді ми тебе вітаємо! - ми взяли її за руки. - І коли весілля?
 - Ми ще не знаємо точну дату, але вже почали складати гроші на весілля
 Моїй радості не було меж. Ці роки пролетіли так швидко і ми стали такими дорослими. Досі не вірилося що скоро моя близька подруга стане жінкою, а вже після того мамою. 
 - І в мене є до вас прохання. - вона озирнулась на нас. - Ви будете подругами нареченої?
 Ці слова просто настільки мене обрадували. Я буду подругою нареченої. Все ж таки не таке у мене погане життя. Ситуація з Максом забудеться, як дивний сон, а я буду щасливою.
 - Так, - сказали ми одночасно. - будемо.
 - Ми хочемо робити весілля у біло- зелених тонах. - вона витягнула листки. - Я хочу щоб ви купили собі темно-зелені плаття. Я запишу вас до стиліста того що й я буду .
 Ми веселилися та сміялися. Юля була такою щасливою і ми з танею були раді за неї. Ще трішки й Таня буде дружиною, а що я? У мене й навіть хлопця не було. В цей момент зателефонувала мама.
 М: Софійко, я зараз буду їхати додому
 Я: Мені їхати з тобою
 М: Так, будемо прикрашати ялинку
 Я: Де мені зачекати тебе?
 М: Якщо можеш підійти до студії я зараз скину тобі це саме це є
Я повісила трубку й подивилась на дівчат.
- Вибачте, - тихо сказала я. - але мені потрібно їхати.
- Ми розуміємо
 Ми з дівчатами попрощалися і я вийшла з закладу. Мама скинула мені куди іти і цей заклад мені був таким знайомим. Це ж той заклад де ми з Антоном були. Студія його мами. Я зайшла туди, але нікого не було.
 На столі лежали ескізи костюмів та плать. Вони були такими гарними що мені хотілося одне із них.
 - Доброго дня
 Я привіталась до жінки, яка зайшла в кімнату. Вона була доволі симпатичною та виглядала на років 45-46. У неї був гарно підібраний образ та зелені очі. Напевне це мама Антона.
 - Хто це до нас завітав? - у неї також був гарний голос.
 - Це моя дочка, Софія
  Мама зайшла до нас та виглядала не саме краще. На їх обличчі була фарба, а одягнена вона була у просту спортивці. Після цих слів вона знову вийшла.
 - Софіє, - звернулась до мене жінка. - Ти не хочеш стати моделлю для нашого нового каталогу?