Частина 3

 З того часу пройшов місяць. За цей час та жінка, що врятувала мене, приходила до нас в інтернат та купувала мені щось. Її було звати Ніна. Вчора вона приїхала та купила всім торт і ми на фізрі їли торт та пили чай.
 Сподіваюся що сьогодні вона не завітає адже з самого ранку в мене був дуже хороший настрій. Я прекрасно розуміла до чого все це приведе. Ще тоді в басейнах вона назвала мене ім'ям своєї дочки, а вже через три дні приїхала. Одразу можна було зрозуміти що вона хоче мене всиновити чого я аж ніяк не хочу. Плануванням свого життя я зайнялася ще в 14 і в мене був поточний план чим я буду займатися після інтернату. Піти вчитися на юридичний факультет було моєю мрією, після того як я дізналася що мій батько був юристом. 
 Коли я побачила що залишилась хвилина до занять одразу кинула рюкзак на плечі й побігла на перший поверх. Інтернат в нас був двоповерховим. На першому поверсі  наш клас ,де проводилися уроки, склади, їдальня та туалет, а ось на другому були наші кімнати. Трішки було не зручно адже на 30  дітей було лише дві ванни.
 - Доброго дня, - я забігла в клас й побачила що за столом сидить Олена Ігорівна. - вибачте за запізнення. Можна сісти на своє місце?
 - Ні, - після цих слів в мене забилося серце. - мені сказала Ольга Миколаївна щоб ти зайшла до неї в кабінет.
 Після цих слів мені стало трішки лячно. Невже я зробила щось для того щоб мене викликали в кабінет директорки. Він знаходився в самому кінці біля вхідних дверей. Я постукала й увійшла, Ольга Миколаївна сиділа та записувала щось.
 - Доброго дня, - вона одразу звернула на мене увагу. - ви мене кликали?
 - Так, сідай
 Я присіла й оглянула кімнату. Ще одинадцять років тому я сиділа на диванчику в цій кімнаті і не розуміла що зі мною буде, а сьогодні зовсім не дивуюся цій обстановці. Правда тепер директоркою є Ольга Миколаївна, тоді коли мене привели була та жінка в чорному, так я називала їх, але за рік вона звільнилася. У її дочки був рак легень і вона загинула, жінка впала в важку дипресію. На даний час нам відомо що в неї народився синочок і вона ще в дикреті.
 - Сьогодні приходила Ніна Матвієнко, - знову вона. - знаєш що вона захотіла?
 - Здогадую
 - Вона хоче всиновити тебе, - я одразу здогадувалася що вона це зробить. - але якби вона хотіла це зробити пізніше. Щойно вона мені подзвонила й повідомила щоб ти збирала свої речі та готувалася до переїзду сьогодні, прямо зараз.
 - Як зараз? А уроки?
 - Вона вже про все домовилась. - жінка підійшла до тумби й витягнула лист на якому я одразу помітила своє ім'я. - Всі документи були зібрані, вона повідомила мені що ти будеш навчатися в міській школі в випускному класі. Будинок ми оглянули тобі там буде добре жити, на скільки нам відомо в жінки не має чоловіка, вона є хорошою. Цей лист знайшли в машині твоїх батьків, але твій батько перед смертю сказав що ти його повинна прочитати тільки тоді коли тобі виповниться 18 років.
 Не послухати волі батьків я не могла. Коли мені передали лист, то я його не відкрила, а заховала сумку й запевнила себе що відкрию його коли мені виповниться 18. 
 - Якщо хочеш можеш зателефонувати своїм подругам і попрощатися. - ці слова заставили мене засмутитися адже саме більше я не хотіла прощатися з ними. - Зараз піднімайся в свою кімнату та пакуй речі.
  Я кивнула та вийшла з кабінету. Коли подзвонила до Юлі і Тані вони одразу виїхали до мене. Я ж пішла в кімнату й почала пакувати свої речі. Сльози почали текти з моїх очей, в мене зовсім не було бажання покидати цей інтернат, після смерті батьків став для мене домом. А Юля та Таня - самими дорогими для мене людьми.
  - Софія, - в кімнату забігла заплакана Юля. - ми тебе не відпустимо!
  - Я сама не хочу їхати, - останні штани не вмістилися в сумку тому я їх залишила. - але я повинна. Поки мені не має 18 років я не можу вирішувати що мені робити. 
 Дівчата обняли мене й ми троє плакали. Але вже за декілька хвилин в мою кімнату зайшла Ніна.
 - Ну що, донечко, поїхали?

Як вам нова частина? Пишіть що ви думаєте про цю книгу.