Частина 2

Ми стояли та дивилися один на одного, а тисячі сніжинок пролітали між нами. В нього були такі гарні очі, він був далеко від мене, але я не могла їх не замітити. Зелені очі, зовсім такі як в мене. Його тіло було худим, а волосся було акуратно вкладене. 
Ми стояли так дуже довго тож він зробив перший крок. Просто посміхнувся й пройшов. А ось моє серце шалено забилося в грудях. Сотні метеликів почали літати в моєму животі, а в думках були лише його очі. Невже я закохалася? Закохалася в хлопця якого навіть не знаю? З першого погляду?
З цих думок мене вивів дзвінок Юлі. Я зовсім забула що повинна зустрітися з ними. Дівчина сказала підійти до величезного синього будинку, який був в центрі. Я легко змогла знайти цей будинок. З кожною хвилиною сніг все більше й більше падав. Вулиці покрилися білим одіялом та й стало трішки холодніше. Я швиденько забігла в будинок.
 - Ще раз з хепіком
 Дівчата знову закричали й вручили мені пакунок у якому лежав купальник. З цього подарунку я зрозуміла що ми підемо в басейни купатися. Я ніколи не була в басейні тому плавати не вмію. Сподіваюся що там є перила за які можна схопитися. Найбільше боялася потонути, але думаю що все буде нормально. Купальник мені дуже личив, він не був відвертим, зеленим, як мої очі. 
 Дівчата також переодягнулися й ми разом пішли у басейн. Купатися було так круто. Юля та Таня плавали по центру басейна, їхали з гірок я ж в цей момент плавала біля перил. 
 - Соф, закажемо собі щось? - до мене підплила Юля після того як з'їхала з гірки.
 - А що тут можна заказати?
 До на підплила Таня, яка захоплено плавала в басейні з гейзерами.
 - Є піца, паніні, роли
 - Ми ж маємо гроші в куртках при вході
 - Ми все продумали
 - Як?
 - Гроші можна перекинути на браслетик, який на твоїй руці. Ми це вже зробили тож сьогодні все за наш рахунок. Зараз я прийду
 - А я йду на меню подивлюся
 Я кивнула й дівчата розійшлися. На середині було так багато людей тож мені теж захотілося там поплавати. Дехто просто плавав, група дівчат і хлопців грали в волейбол, а дві старші жіночки стояли під гейзерами. В сосідньому басейні купалися дітки, були ще зовсім малесенькі. Їхні мами підтримували їх поки вони кумедно махали ручками та ніжками, татусі підтримували коли з'їзджали з гірок. В цей момент мені хотілося повернутися на дванадцять років назад. Побачити своїх батьків, яких я навіть не пам'ятаю. Виховательки розповідали що мої батьки померли в автокатастрофі коли мені було ще 5 років. З рідні в мене не було нікого. Батько мами залишив бабусю ще коли мамі було 2 роки, а бабуся померла від раку. У тата мама попала під сильну грозу й захворіла так що вилікуватися вже не змогла, а тата – вбили на війні. Мої батьки були єдині в сім'ї тому не було у кого залишити мене. Я споглядала на тих щасливих дітей й думала, що б було якби мої батьки були зараз зі мною. Ми б разом плавали в цьому басейні та веселилися. 
 З цих думок мене вивів крик жінки, яка їхала з гірки. Я ж зрозуміла що відплила від перил до тієї гірки й вона летить прямо на мене. Зі стоаху моє тіло відмовилося рухатися. Жінка пролетіла вище моєї голови, але від хвилювання й невміння плавати я почала тонути. Відчувши що вода потрапляє в мої легені, готувалася до найгіршого. Померти в свій день народження було самим гіршим про що я могла думати.
 - Мам, тату я скоро буду з вами
 В очах темніло, але я відчула як хтось тягне мене наверх. Мене положила на підлогу й почали тиснути на груди. Після хвилини цієї роботи мої легені звільнилися від води і я відкрила очі. В цей момент прибігли Юля і Таня.
 - Вибачте, - Юля заговорила до жінки яка врятувала мене. 
 - Та я ж врятувала свою Христинку
 - Христинку?
 - Ой, - жінка схопила своє лице руками, а з її очей потекла одинока сльоза.
 - Ця дівчина з міського інтернату, в неї не має батьків, - Таня допомогла жінці підвестися.
 - Вибачте, - вона обтерла сльози, які знову почали текти по її обличчі. - ця дівчинка дуже схожа на мою дочку
 - А що з нею сталося? - хриплим голосом запитала я лежачи ще досі на підлозі.
 - Це дуже довга історія
  Жінка напевне не хотіла розповідати й продовжувати історію тому одразу ж відійшла від нас. Дівчата допомогли мені підвестися й посадили за стіл. Юля принесла мені рушник й накрила ним мене. Потім офіціант приніс піцу та сік. Відійти від такого було дуже важко. Я могла потонути в свій день народження. Мені просто невіриться що ще недавно таке трапилося.
 - Софія, - Таня обняла мене. - все ж добре.
 Вони розуміли мене з півслова. Все ж таки одинадцять років дружби. Дівчата завжди підтримували мене і я дякую Богу що він дав мені їх. Вони дивилися на мене великими очима, а просто взяла і обняла їх.

Дорогі ті хто читає мою книгу дуже вас прошу, напишіть що ви думаєте про неї, щоб я знала чи продовжувати мені історію❤️