Пролог

- У вас є документи на цю дівчинку? - запитала жінка в чорному.
- Я не рідня цій дитині, - відповіла тітка Свєта. - у мене не має жодних документів.
- Тоді ви не можете її сюди віддати!
- Ну зрозумійте мою ситуацію, - тітка схопила за руки жіночку й благально подивилася на неї. - Я знаю лише що цю дитину звати Софія і те що їй 5. У неї зовсім нікого не залишилося.
- Ви в цьому впевнені? - жінка оглянула мене з ніг до голови.
Я зовсім не розуміла на той момент що діється. Мені було лише 5 років, а мене привезли в невідоме мені місце й хочуть мене кудись забрати. Але напевне  я була надто  спокійною тому що сиділа і просто споглядала то на одну жінку, то на другу.
- Я більше ніж на сто процентів впевнена. - тітка підійшла ближче до мене. - Жундачева Оксана - її мама. Ви знаєте її?
- Так
- Тиждень тому вона померла
- Як це трапилося?
- Пожежа, разом із чоловіком вони поїхали в гості до давніх знайомих, Софію залишили в мене. Через неуважність дім спалахнув, а двері які не були справними не відчинилися. Коли приїхали пожежники та лікарі вони вже не дихали. Друзів також врятувати не вдалося, можливо це просто слухи, але казали що жінка була вагітною.
- Лишенко, - очі жінки в чорному наповнилися страхом. - ми її приймемо, але вам потрібно скласти хоч якісь документи. Свідоцтво про народження ви можете запросто зробити, зайдіть в лікарню де Оксана її народила там вам видадуть документи про Софію і ви зможете зробити свідоцтво. Ви знаєте що вона буде в нас тільки до 17 років тобто до закінчення школи?
- Так, -  тітка сіла біля мене. - моя близька знайома була в цьому інтернаті. Я поспілкувалася з нею і знаю все що мені було потрібно дізнатися. 
- Давайте оформимо те що ви знаєте в наш бланк
- Добре
- Прізвище Ім'я і По-батькові дівчинки
- Жундачева Софія Олегівна
- Стать жіноча в неї, тоді дата народження
- 4 грудня 2002 року
В цей момент задзвенів телефон і жінка в чорному взявши трубку злегка поблідніла. 
- Вибачте, - вона почала кудись спішити. - зараз я відведу дівчинку в її кімнату, все інше оформимо наступного разу, залиште мені свій номер щоб я змогла вам подзвонити і сказати коли ви можете під'їхати.
Тітка записала щось на листочку поряд з номером, а жінка в чорному взяла мене за руку й потягнула кудись. В приміщенні були довгі темні коридори, та великі вікна, які в таку пору року не дуже освітлювали коридор. на сірих стінах висіли різні стенди, які я не могла прочитати адже жінка йшла з такою швидкістю що я зовсім не встигала все нормально роздивитися. Хотілося плакати адже не знала що зроблять зі мною, де я є, де моя мама.
За величезними коридорами були дерев'яні сходи, які вели на другий поверх. На моїх очах були сльози, але плакати я побоялася, жінка в чорному мене трішки лякала, дивлячись в її очі я бачила строгість. 
- Заходи, - вона відчинила переді мною двері. - це твоя кімната. Юля і Таня твої сосідки, познайомишся з ними, а вони розкажуть тобі що і коли.
 Вона запхала мене в кімнату і закрила за мною двері. В кімнаті були гарні білі стіни розмальовані фарбами. На них були намальовані хмарки, сонце та травичка. В кімнаті також стояло 3 ліжка, а на них лежали 2 дівчинки. Одна була дуже худою з довгим каштановим волоссям, одягнена вона була в розове трішки заляпане платтячко, здавалося що вона мене не помічала, а ось друга дівчинка звернула свою увагу на мене. Сказати що вона було худою я не могла, але й дуже товстою назвати її було важко. Коли дівчина подивилася на мене я побачила її сірі очі, які дивилися з запитанням " Хто ти?". Чорне, волосся було акуратно заплетене в дві коси.
 - Привіт - сказала вона.
 - Привіт
 - Ти приїхала до когось чи ти, як ми?
 - Як ми?
 - Ти ж взагалі знаєш де ти є?
 - Ні
 - Ти в інтернаті, - дівчинка була старшою від мене. Років приблизно так на 4.
 - Інтернаті?
 - Коли ти підростеш тоді я тобі поясню, а зараз ти ще замала щоб зрозуміти. А скільки тобі?
 Я показала на пальцях що мені 5 років, а дівчинка не казала свого віку. Вона підійшла до мене й оглянула з ніг до голови. Посадила мене на стілець та дала поїсти те що їй привезли.
 - Зранку в нас заняття, з 8 ранку до 2 обіду, - вона сіла біля мене. - в нас є сніданок, обід та вечеря, хоча
Вона підвелася й підійшла до тумби на якій висів лист паперу на якому було щось написано, але так як я не знала як читати, то я не дізналася що там написано. Дівчинка одразу зрозуміла це і спустила очі.
- Казати тобі щось немає сенсу, ми спати лягаємо
 На вулиці вже було темно тож вони заснули, а я поївши лягла й дивилася в стелю. Куди ж я потрапила?