Глава 8

Глава 8

Сон…

Іван мав повернутися наступного вечора. Відрядження… Чортове відрядження.

І, як на зло, Ксені не вдалося поїхати з ним. Вона на той час працювала над  просуванням їхнього нового стартапу, було занадто багато зустрічей, які не можна було розкидати на потім, довелося залишатися в Києві.

Не було жодного передчуття. Ні поганого, ні хорошого. Просто сумно, що цілий тиждень доведеться провести нарізно.

Тоді Ксеня вже трохи заспокоїлася після невдалої спроби ЕКЗ, була сповнена ентузіазму, вони з Бурлакою вирішили далі пробувати звичайним шляхом і сподіватися, що вдасться.

Тихомирова знову вірила, чекала затримки, чекала додому чоловіка.

Це була субота, вона сиділа на дивані в їхній квартирі, замовляла продукти, паралельно гугливши, що хотіла б витворити до приїзду чоловіка.

Ксеня не часто готувала останнім часом. Бракувало того самого часу, не було сил, не було бажання, були можливості, а тут… Захотілося. До того ж так, що ні про що інше вона не могла думати.

У голові тільки думки про те, як на готування бездарно буде вбито цілий день, зате він приїде… і на нього чекає неймовірний стіл. І дружина. Теж неймовірна. Так, щоб до столу не відразу дійшли.

Щоразу, коли Ксеня думала вже про це, доводилося ногу на ногу закидати, щоб заспокоїти тіло, яке моментально реагує. Вони вже так довго разом були, здавалося, усе один в одному досконало знали, усе вивчили, спробували. Мали б, якщо не охолонути, то хоча б трохи заспокоїтися, але ні. Як і раніше, пристрастю горіли. Як і раніше, любили до божевілля.

Телефон, який Ксеня тримала в руках, скролячи асортимент продуктового, завібрував. Дзвонив Кирило…

Вона усміхнулася, тут же взяла слухавку… «Алло» її вийшло сповненим ентузіазму… Шалена думка виникла, а може, запропонувати наступними вихідними сім’ями вибратися кудись?

Вони з Бурлакою, Кирило з Альбіною?

Чомусь у Рим хотілося страшно… За ручку з Бурлакою гуляти, їсти пасту, прокладати маршрут від джелатерії до джелатерії, а потім кохатися в номері, шалено і пристрасно, щоб наступного дня відчувати такий же звірячий апетит.

Запропонувати Ксеня не встигла.

— Алло, Ксеню, — голос друга був тихим. Дивним… Убитим наче…

— Привіт, Кириле! Щось трапилося? — у голові разом мільйон думок одна за одною промайнули. Про все у світі. Якась проблема в компанії. Вони з Альбіною посварилися до розлучення. Він утнув щось. Може, з батьками щось трапилося?

Мільйон. Мільйон думок… Жодна з яких не стосувалася Івана. З ним нічого трапитися не могло. Зовсім. Ніяк. Нізащо.

— Ксеню… Ти присядь краще…

Вона завмерла, а от серце галопом занесло. І навіть не одразу змогла сказати, що сидить. Знову мільйон. Й благання в думках…

— Кириле… — вголос теж благання. Наче він міг зараз сказати, що пожартував, хотів урізноманітнити їй ранок стресотерапією.

— Іван загинув, Ксеню. Згорів. Мені з поліції телефонували. Це точно він.

***

Справжнє…

Ксеня прокинулася серед ночі через те, що вся змокла, ніби миша, волосся до чола прилипло, на очах сльози знову, напевно, стогнала… Або кричала… Ніна говорила, що спочатку саме так і було.

Вона підірвалася в ліжку, постаралася дихання вирівняти, прийти до тями.

Не знала, за що власна підсвідомість так жорстоко з нею чинить, чому знову цей ранок у голові прокручує, навіщо мучить?

Найжахливіше. Воістину незабутнє.

Адже вона навіть не повірила Кирилу тоді. До останнього не вірила. Ні йому, ні Данилову, ні батькам. Впізнати труп було неможливо. Робили експертизу. Експертизі також не вірила. Їй потрібен був психологічний захист. Цей був найкращим. Вона чинила опір, поки могла. Чекала дива, вірила в нього, на похорон іти не хотіла.

Тільки там усвідомила, здається, що це все. Що він у землі. Що це назавжди. Що вона вдова?

Ксеня відкинула ковдру, встала… Серце ніяк заспокоїтися не могло, і думки згортати в спокійніше русло теж не хотіли.

Перед очима сон, у голові все, що було після…

Заперечення. Злість. Торг. Депресія… Прийняття не прийшло.

З похорону вона поїхала на швидкій. Не витримала, зірвалася. Прокапали, заспокоїли, відправили додому… Порекомендували переїхати кудись, де є рідні, які готові підтримати, і немає самотності в оточенні речей померлого.

Так вона опинилася в будинку, у якому жила з народження до того моменту, коли з невеликою валізою пішла до Бурлаки. Напевно, якби вона залишилася у квартирі, справді було б гірше. У рази. Але…

Вона весь цей час жила, не уявляючи, як може бути гірше.

Відчуваючи, що до горла ридання підступають, Ксеня зробила, як завжди.

Бігом у ванну, там воду ввімкнула, зіслизнула на підлогу, затулила вуха руками, заплющила очі, постаралася на диханні зосередитися.