Глава 6

Глава 6

Минуле…

— Не смій, Ксеніє, — Бурлака звертався до неї так, коли злився до крайності. Коли вони перебували за крок до чергової сварки. Коли розумів — Ксеня вже не зупиниться.

— Та ти що… — і цього разу теж не зупинилася — у нього полетіла ваза. Подарунок маман, до речі… Приїхала якось до них у квартиру і зі зморщеним носиком розглядала, як тут живе її кровиночка…

А непогано живе. Тепер не гірше, ніж у своїй дитячій кімнаті для «породистих» принцес. Нехай ліжко без балдахіна, і рожевого замку для барбі немає, але квартира в центрі міста, площа більш ніж пристойна, у «кровиночки» своя гардеробна, у якій Шанель рівно стільки, скільки вона захотіла.

Загалом, вазу було не шкода, навіть приємно, що не буде мозолити погляд і нагадувати, які «теплі» стосунки пов’язують його із сім’єю дружини, але те, що Ксеня знову стерву включила…

Від цього дах зносило…

— Пішов до дідька, Тихомиров. Ночувати йди туди, звідки прийшов! — Ксеня й сама не сказала б, чому її саме сьогодні так накрило.

Їй із заздрісною періодичністю приходили смс, анонімки, дзвінки від божевільних, які заявляли, що вагітні від її чоловіка, і якщо в ній є хоч крапля співчуття… Вона має відпустити його та піти…

Зазвичай вони з Іваном тільки посміювалися над таким, але сьогодні.

Він другий тиждень вдома не з’являвся практично. Ксеня знала, що аврал. Сама була в ньому частково залучена, але… Чомусь планка впала, коли її біля під’їзду зовсім юна якась зустріла… Вагітна настільки, що народжувати з дня на день… За руки хапала, пояснювала щось, благала Івана Миколайовича до неї відпустити… або хоча б грошей дати…

Вона дала. Гроші. І розуміла. Розуміла мізками, що її обдурили, як кошеня, та тільки…

Усе разом навалилося. Невдале ЕКЗ, Івана бракувало поряд, погляд консьєржа… Яка явно величезне задоволення від «шоу» отримала, і тепер буде далі поміж людей розносити…

Ксеня того вечора написала Бурлаці, що якщо його о десятій вечора вдома не буде, вона виставить речі в під’їзд, і він зможе забрати їх там.

Іван намагався через телефон з’ясувати, у чому річ, але вона спочатку збивала, потім вимкнула… Вино відкоркувала… Пляшку практично прикінчила до його приходу…

Злого, як чорт…

Бурлака влетів у вітальню, ключі кинув на скляний столик, поруч із пляшкою… Побачив, як вона «розслабляється», ще дужче щелепи стиснув.

Ксеня практично не пила. І сама не була любителькою, а ще… З’ясувалося, що Бурлака потрапив до дитячого будинку після того, як мати-пиячка померла. У нього відтоді до п’яних жінок особливе ставлення.

— Що за показовий виступ? — підійшов, взяв недопиту пляшку двома пальцями, у смітник відправив…

— Доброго вечора, Іване. Мене Ксенією звуть. Ксенія Тихомирова. Я ваша дружина… — Ксеня теж встала, дочекалася, поки чоловік до неї повернеться, награно дружнім тоном «відрекомендувала себе», навіть голову схилила злегка. — Пам’ятаєте таку?

— Давай без цього, Тихомирова. Якого біса я мусив усе кидати й додому їхати? У нас сьогодні, за розкладом, планова істерика? Ну так відкатай по-швидкому, і я поїхав назад.

— Пішов ти до дупи… Ідіот… — Вона окинула його презирливим поглядом, розвернулася, пішла у спальню, грюкнула там дверима. Дихала важко, почала речі збирати… Не його. Свої.

«Планова істерика», отже… «Відкотимо по-швидкому», отже…

Вони любили один одного до божевілля… До нього ж ненавиділи, коли сварилися. Занадто складні характери. Занадто запальні. Занадто добре знають, як боляче одне одному зробити.

— Ти мені поясниш, що не так?

Тихомиров зайшов слідом за дружиною, жовна ходором ходили, кулаки стискалися мимоволі, він же поглядом слідом за нею кидався. Від гардеробної до ліжка. Від ліжка до гардеробної.

— До мене сьогодні біля під’їзду дівка пристала. Ідіотка рідкісна. Вимагала, щоб я тебе відпустила. Пузом тицяла…

— І через це я мушу зараз відгрібати? — Іван тільки ще сильніше розлютився. Адже вона ніколи в ньому серйозно не сумнівалася. І він у ній також. Ревнував — так. Її не можна було не ревнувати. Занадто гарна, щоб на неї не дивилися, але… Вони завжди знали, що ніхто інший… Ні за яких обставин… Хоч би як посварилися… А тут…

— Ти маєш відгрібати, придурку, бо я не хочу цим займатися. Ти чоловік? Захисти від подібного. Зрозумів мене?

Ксеня завмерла, глянула на нього люто, чергову порцію манаток на ліжко кинула, потім повз нього зі спальні в коридор, звідти у ванну.

Сама не знала, навіщо кидається, що взяти хоче… Чи реально речі збере й піде… Та й чому? Але… Завелася до краю. До стану, коли він у всіх її бідах винний.

— Мене дістало, що ти днями й ночами на роботі. Мене дістало, що тобі байдуже — буде дитина чи ні. Мене дістало, що я приходжу додому, а тут на мене чекає якась ідіотка в сльозах…

— А ти хочеш, щоб я вдома сидів та ідіоток від тебе відганяв? Ти знала, за кого виходила заміж, Ксеню…

Вони не йшли назад. Тільки сильнішу пожежу розпалювали.