Глава 2

- Хто це?  - запитав і сам себе ледве розчув.

 - Ви про кого?  - почулося зліва, а потім директриса простежила за моїм поглядом, який буквально приріс до Дюймовочки, ледь помітної за величезним столом.  - Ах, це наша Ніколь.

 - Ніколь, - повторив я, смакуючи рідкісне ім'я.  Воно ідеальне.  Так само, як і вона.  Ніккі.  - Від чого Ви її лікуєте?

 - У дівчинки стільки всього, що відразу і не розкажеш, - в жіночому голосі прослизнули турботливі нотки, які демонструють особливе ставлення до дівчини.  - Їй стільки довелося пережити.

 - Розкажіть мені, - зажадав, намагаючись уявити, яку ношу може нести настільки юне створіння.  Їй років дев'ятнадцять на вигляд, якщо не менше.  Гострі вилиці випирають так сильно, ніби вона зовсім не їсть.  Руки як у підлітка, а шкіра прозора настільки, що можна розглянути дрібні судини.

 - Ну, добре, - злегка зам'явшись, жінка почала говорити, але відвела мене до вікна якраз навпроти Ніколь.  Звідси мені стало видно її ще краще.  - Все почалося з того, що бідна дівчинка потрапила в автокатастрофу з усією своєю родиною.  Була страшна ожеледь, і їх машина вилетіла в кювет.  Перекинувшись кілька разів, врізалася в дерево.  Загинули її батьки та молодша сестра, якій на момент катастрофи було всього чотири роки.  Таке горе, - схвильований голос затремтів і на нього відгукнулося щось всередині мене.  - Вона провела в машині кілька годин поки їх не помітили і бідолаху не дістали.  Напевно, це диво, але вона не постраждала.  У всякому разі фізично.  Психічно дитина була повністю знищена.  Уявляєте семирічній дівчинці провести стільки часу із загиблою сім'єю?

Я дивився на дівчину, що вижила в страшній трагедії, і не міг відвести очей.  Вся біль відбилася на її гарному обличчі, глибокої тінню відбившись на зморшці між широких брів.  Неможливо уявити, що відчувала дитина поруч із загиблими членами сім'ї.  Бідна маленька дівчинка.  Серце стиснулося в тугий клубок і майже почало кровоточити.

 - Що було потім?  У неї знайшлися родичі?  - видавив з себе тривожне запитання, адже якщо після всього її ще й в дитбудинок визначили, то це просто страшне знущання долі.

 - Так, у неї чудова тітка.  Рідна сестра матері, Марта відразу забрала дівчинку в свою сім'ю і оформила опікунство, - камінь, що придавив грудну клітку, з гуркотом звалився на підлогу.  Хвала Богу вона не залишилася тоді одна.  - Марта дуже про неї дбає.  З самого дитинства водить її по психологам, кращим в місті і країні.  Купує всі необхідні ліки і кожні півроку привозить сюди на реабілітацію.

 - На реабілітацію?

 - Так.  У Ніколь обсесивно-компульсивний розлад і депресивний невроз.  Час від часу їй стає гірше і все, про що вона думає - це про те, що ось-ось помре.  Вона відмовляється від їжі, дуже рідко говорить, практично не проявляє жодних ознак нормального життя.  Цілими днями сидить у своїй кімнаті і дивиться в одну точку.  - Господи, якби я тільки знав, що ця дівчинка стільки років вже проходить лікування в цій клініці, я б приїхав сюди раніше.  Чим я можу допомогти?  Я не знаю.  Але щось у ній непереборно тягне.  Бідне слабке пташеня з пораненим крилом.