Знайомий незнайомець

Я вже декілька хвилин стояла в ступорі, дивлячись на це повідомлення. У голові була одна думка: Тео. Але цього не може бути. Я була в непорозумінні, тому вирішила написати Алісі. Я зробила скріншот переписки й надіслала їй.
— Алісо, ти не знаєш, хто це?
— Лею, тут така справа… Я дала твій номер декому. Ти тільки не злись на мене, будь ласка.
— Кому ти його дала?
— Тео. Він був дуже засмучений після того, як ти полетіла в Лондон, і попросив твій номер.
— І ти так просто йому його дала? — обурено запитала я.
— Так, бо я бачу, що він тебе по-справжньому любить. І ти його.
Я вийшла з переписки з Алісою й зайшла в чат із Тео.
— Тео, це ти?
— Усе-таки здогадалася, а я хотів почати наше знайомство заново.
— Розумієш, я не хочу робити тобі боляче й давати надію, адже ми далеко одне від одного, — писала я, а з очей помаленьку текли сльози, ніби час на мить уповільнився для нас.
— Я це знаю, але, будь ласка, не забирай у мене можливість писати й спілкуватися з тобою.
— Добре.
— Чудово. Як пройшов перший день у коледжі?
— Добре, було дуже цікаво й весело.
— Зрозуміло. Що робиш?
— Буду робити домашку. Потрібно написати про будову клітин і вірусів.
— Звучить скучно.
— Та ні, насправді це дуже цікаво.
Я не помітила, як ми з ним переписувалися до опівночі, і мені вже пора було лягати спати.
— Тео, мені вже пора лягати спати.
— Надобраніч, Лею, солодких снів.
— І тобі солодких снів.
Я ще трохи пописала домашку й, поставивши будильник на сьому ранку, лягла спати.
Вранці я прокинулася від звуку будильника і, взявши телефон у руки, щоб його вимкнути, побачила повідомлення від Тео. На моєму обличчі з’явилася посмішка.
— Добрий ранок, Лею.
— Добрий ранок.
— Як спалося?
— Чудово, а тобі?
— Мені теж. Які плани на день?
— Поки йду в коледж.
— Зрозуміло.
— Я тоді напишу тобі вже, коли прийду з пар, добре? — запитала я, поклавши телефон на тумбочку.
— Добре, гарного дня.
— Дякую, і тобі.
Я швиденько зібралася й спустилася на кухню, де на столі вже стояв готовий сніданок. Поснідавши, я швидко пішла в коледж, адже за десять хвилин починалася перша пара. Біля входу вже стояв Адріан, який на когось чекав. Я, швидко поспішаючи, пройшла повз нього.
— О, Лею, привіт, а я тебе чекаю.
— Привіт, мене?
— Так.
— Ти щось хотів запитати?
— Ні, просто піти з тобою в аудиторію, сісти разом. Ти не проти?
— Ні, я не проти. Йдемо вже швидше, щоб не запізнитись.
Він відкрив мені двері, і ми зайшли в коледж.
На парах було дуже цікаво. Хороші викладачі й веселі одногрупники. Тільки кожен раз я ловила погляди Адріана на собі. Він був хорошим хлопцем, але в моїх думках постійно був Тео. Проте він був далеко, і я думала: можливо, дати Адріану шанс?