Неочікуване зізнання

Зібравши свої речі, ми вирушили в дорогу. Батьки подруги для цього відпочинку обрали галявину неподалік гір, біля якої протікала красива річка. Це місце знаходилося на краю Каліфорнії. Ми їхали туди майже три години — і ось нарешті були на місці.
Єлена все-таки не поїхала з нами, бо в її подруги був день народження, і вона не могла пропустити цю подію.
Ми з Алісою взяли палатки й пішли їх встановлювати. З нами пішов Лео — він швидко встановив палатку для себе й Аліси. А от у мене нічого не виходило. І раптом я відчула, як хтось підійшов ззаду.
— Я допоможу тобі, Лея, — почувся голос Тео.
— Буду вдячна за допомогу.
Тео взяв палатку й швидко встановив її. Я стояла й дивилася на нього, а в голові промайнула думка: «Лея, що з тобою відбувається?»
— Усе готово, — сказав він, підійшовши до мене.
— Дуже дякую за допомогу.
— Так, ходімо, там батьки вже розвели багаття, — сказала Аліса, і ми всі пішли до них.
Ми весело проводили час: батьки купалися, а ми вчотирьох смажили сосиски на вогні, розповідаючи смішні історії з життя. Я не раз ловила на собі погляд Тео, який сидів поруч зі мною.
— Я ж привіз із собою гітару, — сказав Лео й пішов до палатки.
— Чудово, — усміхнулася Аліса.
У ці моменти я відчувала себе найщасливішою людиною у світі. На жаль, час швидко сплинув, і почало смеркати. Усі розійшлися по палатках.
Я спала сама. Щойно почала засинати, як почула, що хтось кличе мене. Я відчинила двері палатки й побачила Тео.
— Лея, я хотів подивитися на зорі. Ти не складеш мені компанію?
— Так, звісно, ходімо.
Я взяла теплий плед, і ми трохи відійшли від палаток.
— А ти вмієш орієнтуватися по зірках? — запитав він, дивлячись у небо.
— Ні, знаю лише Велику й Малу Ведмедицю.
— Хочеш, я тебе навчу?
— Давай.
Він почав показувати мені сузір’я. Я уважно слухала, аж раптом він замовк і подивився на мене. Я подивилася у відповідь… Він нахилився й поцілував мене. Це тривало лише кілька секунд, і я легенько відштовхнула його.
— Тео, у тебе є дівчина, — сказала я, дивлячись на річку.
— Лея, мені подобаєшся лише ти. Я зрозумів це ще в бібліотеці, коли вперше тебе побачив.
— То чому на вечірці ти цілувався з Єленою, якщо не маєш до неї почуттів?
— Це вона мене поцілувала. Послухай, Лея, я хочу бути з тобою.
Його слова ще лунали в моїй голові.
— Це взаємно?
— Так… але я не хочу руйнувати ваші стосунки, тому це не має значення, — сказала я й розвернулася, збираючись піти.
— Це має значення, — сказав він, взявши мене за руку.
— Чому?
— Бо я не можу без тебе. Я постійно думаю, як ти, що ти робиш. Я хочу бути з людиною, яка мені справді важлива.
— Вибач…
Я пішла. Усередині було дуже боляче. Я зателефонувала Алісі — вона швидко прийшла.
— Лея, що сталося? Чому ти плачеш?
— Тео зізнався мені в коханні… і навіть поцілував.
— Що?! Але ж у нього є дівчина!
— Він сказав, що давно її не любить і весь час думає про мене.
— Так це ж добре! Ти ж теж його любиш. Чому тоді плачеш?
— Розумієш… через два дні я повертаюся до Лондона. Починається навчання. Це за океаном. Він буде тут, а я там. Це абсурд.
— Зовсім ні. Справжні почуття подолають і відстань, і розлуку.
— Я не хочу мучити ні себе, ні його. Нехай усе буде так, як є. Я полечу додому, а він мене забуде.
— І ти в це віриш?
— Я хочу в це вірити…
Подруга залишилася зі мною. Ці два дні пролетіли дуже швидко. Тео щоразу проявляв до мене свої почуття, але я робила вигляд, що не помічаю цього.
Ми зібрали речі й поїхали додому. Дорогою заїхали в аеропорт і купили мені квиток до Лондона на завтра. Мої літні канікули добігали кінця.
Вдома Аліса допомогла мені зібрати речі, а Клара приготувала прощальну вечерю. Мій літак був рано-вранці. Зібралися всі знайомі — навіть Тео. Мені було боляче дивитися на те, як він страждає, і я вирішила з ним поговорити.
— Тео, нам потрібно поговорити.
— Так.
Ми відійшли за будинок. Я тримала в руках книгу, яку він тоді порадив мені прочитати.
— Лея, що відбувається? Я не розумію, чому ти мене відштовхуєш, якщо я тобі подобаюся.
— У цій книзі вони змогли бути разом, попри всі труднощі… Але в нашому випадку це неможливо. Я хочу попросити тебе віднести її назад у бібліотеку. Я не встигну сама.
— Звісно, віднесу. Але дай відповідь: чому ти мене відштовхуєш?
— Бо вже завтра я лечу додому. За океан. І навіть якщо дуже хочу — я не можу бути з тобою.
— Для мене неважливо, де ти. Я все одно не перестану тебе любити, Лея.
— Мені треба йти… ще потрібно з усіма попрощатися.
Мені було боляче йти. Я хотіла обійняти його, сказати, що люблю й не можу без нього… але не наважилася.
Увечері ми з Алісою довго розмовляли про все на світі. Вставати потрібно було рано, тому я швидко заснула…