Почуття , які доведеться приховувати

Вранці я прокинулася в сукні й з макіяжем. Напевно, вчора, плачучи, я так і заснула. Аліса сиділа поруч і з кимось переписувалася в телефоні. Я припіднялася й сіла на ліжко.
— Добрий ранок, — сказала я подрузі.
— Добрий ранок. Можливо, ти розкажеш, чому вчора так рано пішла і чому ти зараз у такому вигляді — вся заплакана?
— Алісо, мені потрібно тобі дещо розповісти…
— Я тебе дуже уважно слухаю, — сказала вона, відклавши телефон. Підійшла й сіла поруч, взявши мене за руку.
— Пам’ятаєш, я розповідала тобі про сон і того хлопця з бібліотеки на ім’я Тео?
— Звісно пам’ятаю. І що?
— Той самий Тео — це хлопець твоєї знайомої Єлени. Учора на вечірці я побачила, як вона його цілує. Так, можливо, ти подумаєш, що я здуріла: вони зустрічаються, і вона має на це повне право. Але коли я це побачила, у мене всередині все стиснулося. Я відчула, що ревную його, хоча знаю лише кілька днів. Тоді, в бібліотеці, я відчула в ньому споріднену душу… ніби він — моя половина.
— Нічого собі… Тео — хлопець Єлени? Це ж мій колишній однокласник, ми навчалися разом. Я навіть уявити не могла, що той хлопець, якого ти бачила, — це він. Він тобі подобається? — з цікавістю запитала Аліса.
— Це звучатиме дивно, але так. Поруч із ним час ніби рухається повільніше. І хоч я бачила його лише двічі, мені цього достатньо, щоб бути впевненою: я його люблю.
— Лея, це не дивно. Ти — людина. Ти маєш право любити. Любов — це не про стать, вік чи національність. Це коли поруч є людина, яка тебе щиро любить і підтримує. Те, що ти його любиш, — нормально. Але я не знаю, чи це взаємно…
— Я не хочу руйнувати їхні стосунки, тому не буду заважати. Я намагатимусь убити в собі ці почуття.
— Не обов’язково їх убивати. Ти можеш просто зберегти їх у собі й пронести далі.
— Можливо…
— А тепер ходімо снідати, мама нас кликала ще десять хвилин тому.
— Ходімо, я дуже голодна.
Ми з Алісою спустилися на кухню — на столі вже стояли сирники. Ми почали їсти, як раптом Клара сказала:
— Дівчата, у нас з’явилася ідея зі знайомими поїхати на три дні на природу з ночівлею. Природа, спокій — усе це піде на користь, і Лея побачить нашу красу. Як вам ідея?
— Мені дуже подобається, — сказала я.
— Так, чудова ідея! А хто з нами поїде?
— З нами поїде моя найкраща подруга, мама Єлени, сама Єлена і її хлопець Тео. Ви не проти?
— Ні, я не проти, — сказала я з усмішкою, хоча насправді відчувала біль.
Поснідавши, ми вийшли на двір.
— Лея, ти точно хочеш? Там буде хлопець, який тобі подобається, разом зі своєю дівчиною…
— Я вже вирішила: буду приховувати ці почуття. Нехай буде як буде.
Клара, вийшовши з будинку, підійшла до нас.
— Алісо, ти можеш узяти з собою Лео.
— Добре, мам.
— Тоді, якщо ви не проти, можете йти збирати найнеобхідніші речі. Під вечір виїжджаємо, — радісно сказала вона.
Ми з Алісою ще кілька хвилин посиділи й пішли збирати речі…