Знайомство з друзями

Під вечір я прокинулася. Аліса сиділа на ліжку й читала книжку. Я підвелася та сіла поруч.
— Котра зараз година? — запитала я.
— О, ти вже прокинулася? Зараз восьма вечора. За годину прийдуть мої друзі. Вони дуже хочуть із тобою познайомитися.
— Добре, тоді я переодягнуся.
Я відкрила валізу й дістала плаття, яке жодного разу не вдягала. Аліса пішла допомагати батькам на кухні, тож я переодяглася й спустилася вниз. На кухні було, як у вулику: усі метушилися, щось готували, накривали на стіл. Я підійшла до Аліси та її тата, які розпалювали мангал у дворі.
— Можливо, вам допомогти? — ввічливо запитала я.
— Та ні, відпочивай, ми самі впораємося. Можеш трохи роздивитися все навколо.
Я вийшла за ворота. Американські вулички були такими охайними й красивими, що я мимоволі милувалася цією естетикою. Раптом мене покликала Аліса:
— Лея, ходи сюди, я хочу тобі дещо показати.
Я швидко повернулася у двір і зачинила ворота. Аліса взяла мене за руку й повела за будинок. Там уже стояли двоє хлопців і дівчина.
— Знайомся, це мої друзі: Амелія і Марк. А це мій хлопець — Лео.
— Приємно познайомитися, мене звати Лея, мені вісімнадцять років, я з Лондона.
— Приємно познайомитися, — сказала Амелія й тепло мене обійняла.
— Радий знайомству. Аліса багато про тебе розповідала, — додав Лео.
Марк уважно подивився на мене й усміхнувся:
— Алісо, чому ти приховувала від нас таку красиву подругу? Лея, у тебе є хлопець? Бо ти мені дуже подобаєшся.
— Немає, — коротко відповіла я, відчуваючи незручність. Його погляд був надто настирливим, ніби я була не людиною, а здобиччю.
— Так, ходімо до столу, там уже все готово, — швидко сказала Аліса.
— Так, ідемо, — підтримали її друзі.
На кухні всі вже сиділи, і залишилися лише місця для нас. Я сіла біля вікна, щоб милуватися краєвидом. Поруч було ще одне вільне місце. Я сподівалася, що Аліса сяде біля мене, але вона сіла поруч із Лео, а біля мене — Марк.
— Лея, ти не проти, якщо я сяду тут?
— Ні, — відповіла я, хоча насправді почувалася дуже некомфортно. Його нібито випадкові дотики змушували напружуватися, і їжа зовсім не лізла в горло.
— Давайте вип’ємо за знайомство, — сказав дядько Аліси, піднімаючи келих вина.
Я з радістю підтримала тост — він був дуже веселим і добрим.
Після вечері ми вчотирьох вийшли у двір. Вони, не вагаючись, вирішили стрибати в басейн. Вода була теплою, і я зазвичай любила купатися, але поруч був Марк, тож я просто сіла на край і опустила ноги у воду.
— Лея, стрибай до нас, вода тепла, — сказав він.
— Ні, дякую, я пас.
— Точно не хочеш? — перепитала Аліса.
— Точно. Я навіть не взяла купальник.
Я задивилася на гори, що виднілися за парканом, аж раптом хтось різко потягнув мене за ноги — і за секунду я опинилася у воді. Це був Марк. Він вирішив «пожартувати».
Я миттєво вибралася з басейну й, схопивши рушник, побігла в будинок. Можете уявити, як я виглядала — у мокрому білому платті, крізь яке було видно чорну білизну. Я зачинилася в кімнаті на ключ, зняла одяг, витерлася й переодяглася в сухе.
Раптом у двері постукали. Це була Аліса.
— Лея, усе добре?
— Так, — я відчинила двері.
— Не ображайся на Марка. Він любить жартувати, але не завжди думає, що його жарти недоречні.
— Та нічого, — тихо відповіла я. — А що це за книга в тебе на столі?
— Детектив. Я взяла його в міській бібліотеці.
— У вас є бібліотека?
— Так, і вона доволі велика.
— Можеш показати, де вона? Я б хотіла взяти щось почитати.
— Завтра відведу тебе. Щоправда, всередину не зможу піти — пообіцяла Лео прогулянку.
— Нічого, я сама. Ти тільки покажи, де вона, — усміхнулася я.
— До речі, як тобі Лео?
— Він класний. Видно, що дуже тебе любить.
— Так, він такий. Ти відпочивай, а я піду їх проведу.
— Добре.
Я сіла на ліжко. На цьому день закінчився.