Покупка білету

Вранці я, як завжди, прокинулася рано. Мій ранок завжди починається однаково — з теплої води та зарядки. Я з дитинства любила починати день з користю для себе.
Раптом телефон засвітився — надійшло повідомлення від Аліси.
— Привіт, як справи?
— Привіт, усе чудово.
— Ти вже купила квиток на літак?
— Ще ні, сьогодні маємо поїхати з татом.
— Зрозуміла. Я вже не можу дочекатися, коли тебе побачу. Мені стільки потрібно тобі розповісти й показати. І ще… я хочу познайомити тебе зі своїм хлопцем.
— З хлопцем? — здивовано запитала я, адже раніше Аліса ніколи не згадувала про нього.
— Так, у мене є хлопець. Його звати Ноа. Я вас познайомлю, коли ти прилетиш у Каліфорнію.
— А чому ти мені про нього нічого не розповідала?
— Та ми нещодавно почали зустрічатися. І я не хотіла перед тобою хвалитися, бо знаю, що в тебе немає хлопця — щоб тобі не було образливо.
— Та ні, що ти. Я б, навпаки, пораділа за тебе. А те, що в мене немає хлопця — це не твоя вина. Просто я їм не подобаюся, ось і все.
— Зрозуміла. Як купиш квиток — напишеш мені.
— Добре, обов’язково.
Найбільше мене здивувало те, що подруга думала, ніби це могло мене образити, хоча я вже змирилася з думкою, що нікому не подобаюся.
Я одягнулася й спустилася на кухню, де на столі вже стояв готовий сніданок.
— Добрий ранок, мамо. Добрий ранок, тату.
— Добрий ранок.
— Сідай снідати, — сказала мама, ставлячи біля мене чашку чаю.
— Дякую.
— Готова до купівлі квитка? — запитав тато.
— Так, — весело відповіла я.
— Тоді швидко снідай і поїхали.
— Добре.
Поснідавши, ми вирушили в дорогу. У татовій машині завжди грала класна музика, під яку було весело їхати. Нашою улюбленою справою було підспівувати пісням, створюючи легку й радісну атмосферу. Дорога до аеропорту була недалекою, тому вже за десять хвилин ми були там.
Тато пішов у магазин за покупками, а я — до каси по квиток.
— Доброго дня, мені потрібен квиток до Каліфорнії.
— Доброго дня. Рейс до Каліфорнії буде сьогодні ввечері. Вам підходить?
— Так, звісно.
Купивши квиток, я повернулася до машини чекати тата. Він швидко прийшов із покупками, і ми поїхали додому.
— Доню, у мене для тебе дещо є, — сказав тато, дістаючи з пакета шоколадку. — Ти ж досі любиш молочний шоколад?
— Так, дякую, — усміхнулася я.
— Ти останнім часом мало посміхаєшся. Щось сталося?
— Та ні, усе добре. Просто втомилася.
— Нічого, полетиш в Америку — відпочинеш. А коли рейс?
— Сьогодні ввечері.
— Добре.
Приїхавши додому, я написала Алісі:
— Сьогодні ввечері в мене рейс.
— Чудово, я дуже рада!
До вильоту залишалося ще п’ять годин, тож я вирішила допомогти мамі з квітами. Вона дуже їх любила — на клумбі їх було безліч. Узявши сапку, я пішла працювати.
— Ви вже купили квиток? — запитала мама.
— Так, сьогодні ввечері рейс.
— Тоді швидко докопуємо й ідемо готувати тобі їжу в дорогу.
— Добре, мамо.
— Що б ти хотіла приготувати?
— Можливо, печиво з шоколадом?
— Чудова ідея.
Зробивши всю роботу, ми пішли на кухню. Колись ми з мамою часто готували разом і говорили про все на світі. Але з роками, коли дорослішаєш, з’являється надто багато справ, і на такі моменти майже не залишається часу. Життя минає, батьки старіють, а ми в сумнівах проживаємо своє.
На щастя, мої батьки були живі, і я намагалася проводити з ними кожну вільну хвилину. За приготуванням час пролетів непомітно, і незабаром настав момент їхати в аеропорт.
Батьки провели мене до літака. Я міцно їх обійняла й, попрощавшись, зайшла до салону. Лише тоді вони сіли в машину й поїхали додому.