41

Марина подзвонила Льоші та попрохала спуститися донизу. За кілька хвилин вони зайшли до зали. Я помітила, що чоловік нервував, а ось Олена була абсолютно спокійна. Їй було байдуже, поїду я з ними чи ні.

– Ми переговорили з Іринкою і вирішили, що якщо є можливість здійснити її мрію, то потрібно нею скористатися. Я відпускаю її, але хочу, щоб ви пообіцяли, що дівчинка буде під вашим наглядом. Я розумію, що вона вже не маленька дитина. Але все ж таки це велике місто, всяке може трапитися.

- Та не хвилюйся ти так, - махнула рукою Олена, - нічого з нею не трапиться. Винаймемо їй квартиру і буде все у сестрички гаразд.

Після слів сестри тітка насторожилася.

- Зачекайте, яка квартира, я гадала, що дівчинка житиме разом з вами. Ну якщо так, то я її не відпускаю. Нема чого їй там самій робити.

- Марино, заспокойся, - швидко заговорив Льоша. - Іра житиме з нами. Я не знаю, з чого це Олена заговорила про квартиру. У нас великий будинок та місця всім вистачить. І не турбуйся ти про дівчинку. Я тобі обіцяю, що вона буде під моїм контролем і з нею нічого не станеться.

- Так, а тепер послухайте, будь ласка, мене, - я, нарешті, вирішила нагадати про себе. - Ви тут всі щось вирішуєте, а мене наче не існує. Непогано було б спитати, чого хочу я.

- Вибач, Принцесо, ми справді захопилися. Тож які твої умови? Я сподіваюсь, що ти не збираєшся жити окремо? Тому що я все одно тебе одну не відпущу.

- Ні, житиму я з вами, якщо, звичайно, ви не будите проти. Але я не хочу сидіти у вас на шиї. Пообіцяй, що на той час, поки я буду у вас, ти знайдеш мені роботу. І ще, якщо з театром нічого не вийде, я відразу поїду додому.

- Я згоден на твої умови. Роботу ми тобі знайдемо. Це взагалі не проблема. Ну, а з театром я майже на сто відсотків впевнений, що в тебе все вийде. А якщо ні, то я сам привезу тебе додому. Домовились?

Я на знак згоди закивала головою.

- Ось і відмінно. Отже, за кілька днів вирушимо в дорогу. А поки що можна розслабитися і відпочити. Можливо, підемо на море? - Чоловік з надією подивився на нас.

- Я тільки за, - підтримала його Марина, - нам відпочинок не завадить.

- Я теж хочу поплавати, - посміхнулась я. - Олено, а ти складеш нам компанію?

Сестра очевидно не хотіла проводити час у нашому оточенні. Тому миттєво вигадала причину, щоб не йти з нами.

- Ні, я не піду. Мені потрібно зустрітися з друзями. Адже ми скоро їдемо, а я ще не з усіма бачилася. Тож вдало вам відпочити, а я побігла. - Вона надіслала нам повітряний поцілунок і вибігла з двору.

- Ну, що дівчата, переодягаємось і на море, - підморгнув нам Льоша і пішов у свою кімнату.

Ми чудово провели час на березі моря. Купалися, засмагали та вирішували, що мені потрібно взяти з собою. Марина взагалі запропонувала написати список з речей, щоб нічого не забути. Вона дуже нервувала, тому що ми завжди їздили разом і тепер тітка не могла заспокоїтися, як я буду без неї в чужому місті. Я заспокоювала її, запевняючи, що нічого зі мною не станеться. Зрештою, я не маленька дитина. Льоша теж як міг вмовляв її.

- Марино, з Ірою все буде гаразд. І списків жодних писати не потрібно. Головне взяти документи, а речі ми купимо вже на місці. Я взагалі не розумію, у чому проблема.

- Я не знаю, просто в мене на душі якось неспокійно. Ми ще ніколи не розлучалися з моєю дівчинкою, - в голосі тітки звучала тривога.

Я обійняла її й впевнено сказала:

- Не хвилюйся, все буде добре, я тобі обіцяю.

Вечір ми втрьох провели вдома. Олена, як завжди, була на вечірці та, зателефонувавши, повідомила, що буде пізно. А ми повечеряли, поспілкувалися на різні теми. Потім Льоша, пославшись на втому, пішов до себе. Ми з Мариною залишилися вдвох. Вона дивилася на мене так, ніби хотіла запам'ятати кожну рису мого обличчя і я не витримала:

- Маринко, я нікуди не поїду. Ну його цей театр! Адже без нього можна прожити. І взагалі, я не думаю, що в мене щось вийде. Краще я залишуся, разом займатимемося нашим рестораном, а там і в інститут скоро. Навіщо ми створюватимемо самі собі зайві проблеми.

- Ні, дитино, навіть не думай відмовлятися від своєї мрії. А на мене не звертай уваги, я потихеньку звикну. Тим більше ви ж не на край світу їдете. Будемо зідзвонюватися. Можливо, я до вас приїду пізніше. Ти головне знай, що я завжди поряд з тобою. І якщо тобі потрібно буде поговорити, я вислухаю тебе будь-коли, вдень і вночі. А ще, не думала, що таке скажу, але, мабуть, доведеться. Остерігайся нашої Олени. Бачу, що від неї можна чекати будь-чого, будь-якої підлості. Так що будь завжди напоготові та головне намагайся менше з нею відверто говорити.

Я уважно вислухала тітку і заспокоїла її:

- Ти не хвилюйся, я гадаю, що ми дуже рідко спілкуватимемося з сестрою. Якщо вона тут постійно тусовками бігає, то я уявляю собі, скільки в неї розваг у великому місті. Отже, перетинатися з нею, я гадаю, ми будемо рідко. А ось те, що з Льошею ми бачитимемося майже цілодобово, це мене лякає.

- Та не переживай ти так, дитино. Я ж тобі казала, що він розумний чоловік і поводитиметься так, щоб не зачіпати твоїх почуттів. А там буде видно далі, як все складеться. Ти головне не накручуй себе.

Ще трохи поговоривши, ми розійшлися по своїх кімнатах.
***
Дні, що залишилися перед від'їздом, промчали дуже швидко. Я допомагала Марині з документами. Потім ми пішли до ресторану. Роботи там вистачало і Льоша запропонував нам свою допомогу. Він допомагав на кухні дядькові Миколі. А ми з тіткою працювали разом з офіціантами у залі. 

Останній день видався дуже емоційним. Я прощалася з усім колективом. Всі були дуже засмучені й просили, щоб я якнайшвидше поверталась. А дядько Микола взагалі не зумів стримати своїх емоцій та обійнявши мене, розплакався. Потім він звернувся до Олексія.

- Хлопче, ти відповідаєш за нашу дівчинку. Я гадаю, тобі не варто пояснювати, що якщо хтось, не дай Боже, образить її, то відповідати доведеться саме тобі. А нас тут багато, і всі за Іринку стоятимемо горою.