37

Наступні два дні пройшли у неймовірній метушні. Я навіть кілька разів пошкодувала, що погодилася на святкування свого дня народження, тому що Марина з Льошею цілими днями бігали, розв'язували якісь питання щодо організації свята. Я спробувала запропонувати їм свою допомогу, але вони дуже делікатно відмовилися, запевняючи, що самі впораються. Тоді я спробувала напроситися допомагати в ресторані дядькові Миколі.  Але він також відхилив мою ініціативу. Сказав, що потік клієнтів знизився і роботи не так багато, як було раніше. А ще порадив мені скористатися моментом та відпочити. Так я залишилася за бортом мого звичайного життя. Добре, що турботи щодо домашнього господарства залишилися на мені. Я готувала, прибирала в будинку та саду. Так хоч час минав швидше. Єдиною людиною, яка взагалі ні в чому не брала участі, була Олена. Мені здавалося, що її дратує вся ця метушня через моє свято. Звичайно, хіба можна приділяти стільки уваги якомусь гидкому каченяті, коли поряд красуня королева. Сестра постійно чіплялася до Льоші, дорікаючи йому, що він зовсім не приділяє їй уваги. Але чоловік спокійно ставився до її скигління. Прохав заспокоїтись і відправляв або на пляж, або відпочити з друзями.

Увечері напередодні дня народження ми зібралися вечеряти в альтанці. Марина та Льоша виглядали втомленими, але дуже задоволеними. По їхніх обличчях було видно, що все задумане виконали. Вони за обидві щоки вплітали м'ясо з картоплею, а я з цікавістю спостерігала за ними.

- Дитино, вечеря просто чарівна, - відірвавшись від тарілки, сказала тітка. - А ми сьогодні так забігалися, що навіть забули пообідати.

- Так, Принцесо, все дуже смачно, - підтримав розмову Льоша. - Ти просто врятувала нас від голодної смерті. Обід ми справді пропустили, проте все встигли зробити.

- Ви не розмовляйте, а їжте. Якщо хтось хоче, я ще добавки принесу.

Вони одночасно простягли свої тарілки. Ми переглянулись і дружно засміялися. І тільки Олена сиділа надувши губи. Її очевидно дратував наш гарний настрій. Вона колупалася у своїй тарілці та злісно поглядала на нас.

- Племіннице, ти чому не їси? - Поцікавилася Марина. - Можливо, захворіла?

- Апетиту немає. І взагалі я зовсім не розумію, чому ви радієте. Що це за загальні веселощі?

- Просто у нас гарний настрій. Завтра у твоєї рідної сестри свято, якщо ти не забула, - відповіла тітка. - І я зовсім не розумію, чому ти сидиш надувшись. У чому причина такої поведінки?

- А чому радіти. Завтра збереться купа наших робітників і гулятимуть на наші гроші. Я взагалі не розумію, кому на думку спала ця безглузда ідея зібрати на свято весь персонал ресторану.

- Ця, як ти кажеш, дурна ідея спала на думку мені, - почала заводитись я. - І я не розумію в чому проблема. Ці люди роками працюють і приносять гроші до нашої родини. До речі, до недавнього часу, і ти жила їх коштом. І тебе це зовсім не бентежило. Я гадаю, вони заслуговують бути на святі та хоч трішки відпочити від своїх важких буднів. А щодо грошей... - Я не встигла закінчити фразу. З-за столу встав Льоша і попрямував до Олени. Він узяв її під руку і потяг у бік сходів. Вставши на першу сходинку, він обернувся до нас і сказав:

- Дівчата, будь ласка, вибачте, ми ненадовго покинемо вас. - Потім потягнув сестру вгору сходами. Та чинила опір і намагалася вирватися, але чоловік міцно тримав її за руку. 

Коли вони зникли, ми змогли полегшено зітхнути.

- Ну племінниця і стерво, - першою заговорила Марина, - у всіх такий настрій був гарний. І потрібно було взяти й все так зіпсувати. Не розумію, звідки в неї стільки ненависті та злості.

- Та вона сердиться, що ви занадто багато уваги приділяєте моєму святу. Ось і влаштовує істерику. А ще сестра не може впасти так низько, щоб сидіти за одним столом з робітниками ресторану. Адже вважає себе мало не дамою з вищого суспільства, - посміхнувшись, сказала я.

- Нічого, якось переживе, - посміхнулася мені тітка. - І взагалі якщо її щось не влаштовує, то нехай не приходить у ресторан і не псує всім свято. Обійдемося без неї.

- А щодо грошей вона має рацію. Можливо нам своїх вистачить.

- За це навіть не хвилюйся. Гроші не її, а Льоші. А він навіть слухати не хоче, щоб ми платили. Ну вистачить вже нам про твою сестру балакати, дуже багато честі.

Якийсь час ми сиділи мовчки. Потім до нас спустився Льоша. Він попрохав ще раз вибачити його та Олену.

- Принцесо, - звернувся він до мене, - ти не звертай уваги на сестру. У неї просто немає настрою, ось вона і несе всіляку нісенітницю. Я поговорив з нею. Таке більше не повториться. А зараз якщо дозволите, я доїм свою вечерю. 

Чоловік взявся за їжу. Далі вечеря минула у спокійній обстановці. Сестра так і не спустилася до нас. І мені здалося, що всі були раді її відсутності. Потім ми пили чай та розмовляли. А через деякий час Льоша підскочив і вдарив себе долонею по лобі.

- Дівчата, який я дурень, зовсім забув принести вам одяг, який ми привезли. Адже вам потрібно ще все приміряти та вибрати відповідне вбрання. Я зараз швидко збігаю.

Не встигли ми нічого сказати, як чоловік знову побіг до кімнати. Назад він повернувся буквально за кілька хвилин. Його руки були зайняті величезними пакетами.

- Ось, тримайте, тут все, що вам потрібно. Я гадаю хоч щось та підійде.

Він вручив пакети Марині, а один простягнув мені.

- Принцесо, а цю сукню я вибирав особисто для тебе. Якщо сподобається, то одягнеш її. А ні, тоді підбереш собі іншу.

Ми стояли та розгублено дивилися на Льошу. Не думали, що одягу буде стільки.

- Дуже дякую, звичайно, - звернулася до чоловіка тітка, - але навіщо так багато? Це дуже дорого все коштує. Адже ми здатні самі купити собі все, що потрібно.

- Я просто вирішив вам зробити подарунок. І не бачу в цьому нічого поганого. Головне, щоб вам все підійшло та сподобалося. А гроші для того й існують, щоб витрачати їх на близьких та рідних людей, – посміхнувся Олексій.