34. Олексій

Олена так і не прийшла ночувати додому. Дівчата попросили дізнатися чи все з нею гаразд. Я зателефонував тільки заради них, бо знав, кожен мій дзвінок до дівчини під час вечірок з друзями закінчується криками та скандалами. Ось і зараз Олена почала дорікати мені в тому, що я не довіряю їй, постійно контролюю і стежу за кожним її кроком. Я намагався заспокоїти її та пояснював, що зателефонував на прохання Іри та Марини. І взагалі, я просто хотів дізнатися, коли вона прийде додому. Після цих слів дівчина трохи заспокоїлася і сказала, що переночує у подруги, а потім просто відключилася.

Я заспокоїв дівчат і побажавши їм добраніч, пішов до себе в кімнату. Ліг у ліжко, але заснути не міг, хоч дуже втомився. День сьогодні був насиченим й можна сказати позитивним. Єдиним винятком була поведінка Олени. Я гадав, що після повернення додому дівчина поводитиметься інакше. Але вона зовсім не змінилася. Складалося враження, що вона зовсім не сумувала за сестрою та тіткою. Олена, як і раніше, сиділа в телефоні й вдома, і в ресторані. А потім покинула нас і пішла на вечірку з друзями. Я, якщо чесно був у шоку, правда, намагався не показувати свої емоції. А ось дівчата не приховували свого обурення і повністю стали на мій бік. Я вдячний їм за таку підтримку. При згадці про Марину та Іру я посміхнувся. Мені стало тепло та спокійно на душі. І я навіть не помітив, як заснув.

Вранці я прокинувся у гарному настрої. Прийнявши душ, спустився на перший поверх і зайшов на кухню. Там, як завжди, Марина вже готувала сніданок.

- Доброго ранку, - бадьорим голосом привітав дівчину. - А ти все метушишся. І коли тільки встигаєш висипатись?

- Доброго ранку, Льошо, - у відповідь посміхнулася вона. - Та я вже звикла вставати рано-вранці та готувати сніданок, а іноді й на весь день їжу готую. А щоб виспатися мені потрібно зовсім мало часу.

- А я люблю поспати, але на роботу доводиться вставати зарано. І тому маю хронічне недосипання. Можливо, хоч тут у вас відісплюсь.

- То чому ти підвівся так рано, міг би ще поспати. Я начебто тихенько на кухні пораюсь, розбудити не могла.

- Ні, ти тут зовсім ні до чого.

- А Олена так і не прийшла?

- Та ні, вона не ночувала вдома. Але добре хоч сказала, що буде у подруги.

- Зовсім знахабніла племінниця, - обурилася Марина. - Льошо, ти б її менше балував, а то вона зовсім розпустилася.

- Я її особливо ніби й не балую. Ну гроші, щоправда, даю на все, що попросить. Так я ж чоловік, повинен балувати свою дівчину.

- Ну, гаразд, це ваші справи. Я втручатися не збираюсь. А ти сідай за стіл. Зараз зроблю бутерброди та поснідаємо.

Дівчина почала нарізати батон, а потім подивилася на мене і знову заговорила.

- Льошо, у мене до тебе буде одне прохання. Я, звичайно, розумію, що, напевно, не повинна тебе навантажувати нашими проблемами. Але ти, напевно, єдина людина, яка зможе мені допомогти.

Я насторожився і почав хвилюватись, невже у дівчат виникли якісь проблеми?

- Марино, я ж тобі вже не раз казав, що намагатимусь допомагати вам. Виникли проблеми з бізнесом?

- Та ні, з цим, дякувати Богу, все гаразд, - заспокоїла мене дівчина. - Я хочу, щоб ти поговорив з Іринкою. Ти вже, мабуть, зрозумів, що вона просто ненавидить свій день народження. Я з нею вже багато разів розмовляла на цю тему. Намагалася переконати, що минуло багато років і треба відпустити почуття провини. І починати радіти тому, що в неї є.

- А в чому вона вважає себе винною? - Здивовано запитав я.

- У смерті батьків. Вбила собі в голову, що якби не її день народження, то вони не поїхали за продуктами й були б живі. І я ніяк не можу переконати її у протилежному. А ще мені здається, що в цьому її комплексі винна частково й Олена.

- Я щось зовсім заплутався, а до чого тут Олена?

- Через кілька днів після похорону я прийшла до дівчат побажати добраніч. Коли підійшла до дверей, то почула, як вона казала дитині, що це через неї загинули батьки. Я відразу забігла в кімнату і побачила заплакану Іринку та Олену, з перекошеним від злості обличчям. Якщо чесно, я відразу навіть не знала, як мені заспокоїти обох племінниць. Але потім узяла молодшу на руки, а старшу посадила на ліжко біля нас. Я спробувала помирити дівчат.  Пояснила їм, що ніхто з них не винен у тому, що сталося. Через деякий час Іринка заспокоїлася і заснула. А з Оленою я вже поговорила, як з дорослою дівчинкою і пояснила, що не можна так поводитися з молодшою сестрою. Адже вона ще зовсім маленька дівчинка і їй дуже важко без батьків, набагато важче, ніж нам. Мені здавалося, що я розв'язала проблему, поговоривши з племінницями. Принаймні після розмови я більше не чула, щоб старша сестра ображала молодшу. Але сама Іринка, мабуть, запам'ятала звинувачення сестри й тому вирішила покарати себе, не відзначаючи свій день народження.

Марина закінчила свою розповідь і гірко зітхнула. Я бачив, що їй було дуже важко згадувати події, що сталися багато років тому. І вона хвилювалася за молодшу племінницю. А я дивився на неї та й гадав, як така молода і тендітна дівчина змогла витримати всі випробування, які раптом звалилися на неї й не зламатися. Та ще й виховати двох дітей, замінивши їм батьків.

Трішки оговтавшись, дівчина подивилася на мене. Не знаю, що виражало моє обличчя, але Марина наче вибачаючись звернулася до мене.

- Льошо, ти вибач, що стільки негативу на тебе вилила. І не подумай, що хочу тебе проти Олени налаштувати. Вона тоді була підлітком. Перехідний вік і зірвалася, напевно. Я просто хочу, щоб ти якось на Іринку вплинув.

Я був під таким враженням від розповіді дівчини, що не відразу відповів їй. А вона, мабуть, по-своєму сприйняла моє мовчання.

- Гаразд, забудьмо про цю розмову. Можливо з часом все вирішиться само собою.

- Та ні, Марино, ти не так усе зрозуміла. Я обов'язково переговорю з Ірою. Щоправда, не знаю, захоче вона мене слухати чи ні. Але я намагатимусь тобі допомогти.