33

День пройшов у звичайних турботах. А у вечері ми всією компанією вирушили до нашого ресторану. Дядько Микола особисто вийшов зустрічати нас. Вони з Льошею обнялися як старі друзі. Чоловіки були раді зустрічі. Потім ми пройшли на терасу. Там справді було дуже красиво та ще й затишніше. Ми зайняли столик, який вже був накритий для нас. Дядько Микола порадував нас новими стравами в меню. Все було дуже смачно приготовлене. Льоша весь вечір захоплювався змінами у ресторані та хвалив нові страви нашого шеф-кухаря. Чоловік був у гарному настрої. А ми з Мариною раділи, що він зміг розслабитись і почував себе в нашому суспільстві цілком комфортно. Чого не можна було сказати про настрій Олени. Вона зневажливо кивнула дядькові Миколі, хоча чоловік очевидно хотів підійти та обійняти її. Адже він завжди дбав про нас і любив як дочок. А про наших офіціантів я взагалі мовчу.
На їхні вітання сестра навіть не відреагувала. Та й за столом Олена сиділа, ввіткнувшись у телефон і з кимось постійно переписувалася. На нас вона не звертала жодної уваги. Я кілька разів намагалася залучити сестру до розмови, але вона відповідала весь час відсторонено, навіть не розуміючи, про що йде мова. А через деякий час Олена взагалі шокувала всіх нас. Посеред вечері заявила, що їй потрібно піти. Ми завмерли здивовано. Першою до тями прийшла Марина.

- Олено, я не розумію, куди це тобі потрібно йти? - Здивовано запитала тітка. - Якщо ти не помітила, то у нас сімейна вечеря. І я не розумію, що або хто може бути важливішим за нашу сім'ю.

- Маринко, перестань бурчати, - засміялася сестра. - Я все чудово розумію. Але сім'я сім'єю, а з друзями теж зустрітись потрібно. Я за ними теж скучила.

- Але ж ти можеш з ними зустрітися і завтра. Або в будь-який інший день. Ви тільки приїхали та в тебе ще багато часу, щоб поспілкуватися зі своїми друзями, - наполягала на своєму Марина. - І потім, чому ти не сказала нам заздалегідь, що ти зайнята сьогодні?

– Я сама не знала. Дівчата кілька хвилин тому написали, що йдуть до клубу і дуже прохали, щоб я теж прийшла. І чому я маю перед усіма звітувати, - надувши губи, сказала Олена.

Не витримавши хамської поведінки сестри, я теж вирішила втрутитися.

- Перед усіма не треба. Ти могла сказати хоча б Льоші. Я думаю, він повинен знати про твої плани.

- Ну, дівчата, що ви накинулися на мене. Я ж говорю, що тільки дізналася про тусовку. А Льоша мене завжди відпускає гуляти з подругами. - Олена підійшла до чоловіка і цмокнула його в щоку. - Любий, адже ти не злишся на мене? Адже тобі з дівчатами цікаво, вірно? А я поки що з подружками зустрінуся.

- Я, звичайно, не заперечую проти твого спілкування з подругами. Та й з дівчатами мені є про що поговорити, - спокійно сказав Олексій. - Але мені здається, що ти чиниш негідно стосовно Марини та Іри. Вони так готувалися до нашого приїзду, сумували. А ти тікаєш, навіть нормально не поспілкувавшись з ними.

- Дівчата, Льошо, ну, відпустіть мене. Я ж бачитиму вас щодня зранку і до вечора. Ще наговоримося, - почала голосити Олена. - Я, справді, так скучила за своїми подругами.

- Гаразд, якщо дівчатка не проти, то біжи, розважайся, - Льоша дістав з кишені кілька великих купюр і віддав їх сестрі. - Тільки, будь ласка, не дуже захоплюйся. Намагайся прийти ночувати, а не з'явитися під ранок, як минулого разу.

- Сонечко, дуже дякую, - промуркотіла Олена на вухо чоловікові, - обіцяю поводитися пристойно. Навіть не сумнівайся.

Махнувши нам на прощання рукою, сестра випурхнула з ресторану. А ми мовчки дивилися їй услід.

- Дівчата, чого зажурилися? - Весело заговорив Льоша. - На мою думку, з відходом Олени ми багато не втратили. Вона й так не брала участі у нашій розмові.

- Напевно, ти маєш рацію, нехай племінниця розважається. А нам і без неї є про що поговорити, - підтримала чоловіка Марина. - Я, до речі, хотіла обговорити день народження Іринки.

Я зовсім не очікувала, що тітка розпочне розмову на цю тему, ще й з Льошою. А чоловік, здається, навіть зрадів і підтримав ініціативу тітки.

- Звичайно, давайте вирішимо, як святкуватимемо. Адже такий день має запам'ятатися. Принцесо, а як би ти хотіла відзначити свій день народження? Ми намагатимемося все зробити так, як ти захочеш.

Чоловік глянув на мене і посміхнувся. А я сиділа в розгубленості й не знала, як мені відмовити Марину та Льошу від ідеї організувати свято.

- Ну, що ж ти мовчиш, дівчино, - знову звернувся до мене чоловік. - Щоб ти найбільше хотіла у свій день народження?

- Те, чого я хотіла б найбільше на світі, все одно не здійсниться, - нарешті заговорила я. - І взагалі посидьмо вдома в сімейному колі. Марина мій тортик улюблений спече. Не порушуватимемо традиції.

Тітка тяжко зітхнула і звернулася до Льоші:

- І ось так щороку. Одне і теж. Не хочу, не люблю. Може, хоч ти на неї якось вплинеш. Адже не можна так довго жити минулим і звинувачувати себе у всіх бідах.

Олексій глянув на Марину, а потім перевів погляд на мене.

- Послухай, Принцесо, я, звісно, цілком згоден зі словами твоєї тітки. Але хочу сказати, що розумію твої хвилювання. Я теж відчував подібні почуття після смерті мами. Але згодом зрозумів, що потрібно продовжувати жити далі. І я гадаю, настав час і тобі жити майбутнім, а не минулим. Я не хочу на тебе тиснути, ти маєш сама прийняти правильне рішення. Тим більше у нас ще в запасі два дні. А потім, коли ти визначишся зі своїми почуттями, ми повернемося до цієї розмови. Гадаю, що такий розклад речей влаштує всіх. Ну що, домовилися, Принцесо?

Чоловік з посмішкою на обличчі чекав на мою відповідь. А я була вдячна йому за те, що він дав мені час подумати, а не змусив розв'язувати всі питання тут і зараз.

- Великий Брате, я обов'язково подумаю над твоїми словами. І намагатимуся розібратись у собі.

- От і домовилися. А тепер, дівчатка, пропоную подякувати вашому гостинному колективу й особливо вашому дядькові Миколі за прекрасну вечерю і йти додому. Адже у нас є ще одна сімейна традиція, прогулянка до моря, - підморгнув нам чоловік і підвівся з-за столу.