32

Решта вечора пройшла в більш-менш спокійній обстановці. Марина, справді, хвилювалася за мою руку. Але я сказала, що вона майже не болить. Льоша підтвердив, що рана не дуже глибока і швидко затягнеться. А ось Олена вирішила знову зіпсувати мені настрій.

- Іринко, а як же ти в ресторані справляєшся з горою посуду, якщо вдома кілька чашок не змогла нормально донести? - Згострила сестра. - Мабуть, Марина перебільшує твої господарські здібності.

Я зовсім не хотіла зіпсувати всім вечір суперечкою з сестрою, тому мило посміхнулася їй і спокійно сказала:

- Ну, ймовірніше, сестричко, у вас вдома посуд цілий, бо ти до нього, я думаю, навіть не торкаєшся.

Олена навіть не знала, що мені відповісти та просто сиділа надувши губи. А Льоша з Мариною засміялися. Я теж посміхнулася і підвелася, щоб прибрати зі столу.

- Іринко, ти посидь і відпочинь, - посадила мене на стілець Марина, - я сама все приберу. Ти й так сьогодні набігалася. Та й рука ще почне боліти.

- А я допоможу, - звернувся Льоша до тітки. - Ми зараз швидко все приберемо і посуд помиємо.

Олексій подивився на Олену, мабуть, очікуючи, що вона допоможе з прибиранням. Але та підвелася і сказавши, що сильно втомилася, пішла до своєї кімнати.

- Ти, Льошо, не хвилюйся, я сама впораюся, - посміхнулася Марина. - Ти теж іди відпочивати.

- Ні, я допоможу, - взявши стопку тарілок, сказав чоловік, - а виспатися я ще встигну. А на Олену ви не ображайтесь, вона просто втомилася.

Ми з Мариною переглянулись і посміхнулися. Вже хто-хто, а ми чудово знали характер нашої королеви. І якщо я ще сподівалася, що переїзд до іншого міста і життя з Льошою змінить мою сестру, то тепер остаточно переконалася, що нічого не змінилося.

Марина з Льошею переносили посуд на кухню, а я намагалася їм хоч якось допомагати однією рукою. Я дуже злилася на себе, що так по-дурному поранилася і не можу повноцінно допомагати зі збиранням.

- Принцесо, ти можеш посидіти спокійно? - Вириваючи у мене з рук тарілку, суворо запитав чоловік. - Посидь, відпочинь.

- Не можу я сидіти. Адже я однією рукою можу вам допомагати, - сказала я і взяла зі столу чашки.

- А ти, виявляється, вперта дівчина, - посміхнувся Льоша.

- Ну, яка вже є, - розвела я руками.

Чоловік глянув на мене і весело засміявся. Я теж не змогла втриматись від сміху. В цей час до зали зайшла Марина.

- А у вас тут весело. Я щось пропустила?

- Та це ми посуд поділити не можемо, - сказав Льоша і знову зайшовся в сміху.

Марина глянула здивовано на мене, потім на Олексія і теж підтримала наші веселощі.

Прибравши та перемивши посуд, ми розійшлися по своїх кімнатах. День видався дуже насиченим, усім потрібно було відпочити. Перед тим, як розійтися, домовилися вранці сходити до моря.

Я ледве дійшла до своєї кімнати. Тільки зараз відчула, як втомилася. Сил вистачило тільки на те, щоб прийняти душ і лягти в ліжко. Я тільки торкнулася подушки й відразу ж заснула. Всю ніч мені снився Льоша. Я знову дивилася в його очі й бачила той дивний блиск, який мене трохи лякав. Відчувала тепло його рук. І мені було так добре, що зовсім не хотілося прокидатися.

Я прокинулася від співу птахів за вікном. Згадала свій сон і посміхнулася. Я раділа новому дню, яскравому сонцю. А ще тому, що зовсім поряд був Льоша. Я могла бачити його, торкатися його, чути його голос. Я так поринула у свої райдужні думки, що навіть підскочила, коли у двері тихенько постукали. А потім я почула:

- Принцесо, прокидайся. Настав час збиратися на прогулянку.

Від несподіванки я навіть дар мови втратила. Але потім прийшла до тями та підійшла до дверей.

- Я зараз швидко зберусь і вийду.

- Добре, ми з Мариною чекаємо тебе на кухні, - сказав Льоша, а потім я почула кроки, що віддалялися.

Я швидко забігла в душ, причепуривши себе і натягнувши футболку та шорти, вибігла з кімнати. Марина та Льоша вже сиділи за столом і чекали на мене, щоб поснідати.

- Доброго ранку. Я трішки проспала, так що прошу мене вибачити, - заторохтіла я.

- Доброго ранку, Іринко, - привітала мене тітка. - Нічого страшного. Ми самі нещодавно прокинулися. Сідай снідати.

- А Олену не чекатимемо? - Запитала я і подивилася на Олексія.

- Ні, вона ще спить. Нехай відпочиває, тим більше до моря вона не збиралася йти.

Ми поснідали та пішли гуляти. Марина почала розпитувати Льошу, чим займається Олена і чи звикла вона до життя у великому місті. Бо вчора за всіма суперечками ми навіть не встигли нормально поговорити.

- Спочатку Олені було звичайно складно, - почав своє оповідання чоловік, - чуже місто, знайомих немає. А я після приїзду повністю поринув у роботу. Але потім вона швидко знайшла собі заняття. Попросила орендувати приміщення та відкрила там салон краси. До речі, справи у неї там ідуть дуже непогано. Клієнтів вистачає. З'явилися нові подруги. Щоправда, вони мені не дуже подобаються, суцільні мажорні дівчата. Але Олена проводить з ними багато часу і їй принаймні не нудно. Одне погано - ми дуже рідко спілкуємось один з одним. Вранці розбігаємось. Цілий день справи, а ввечері теж майже не бачимося. Олена з подругами любить зависати у нічних клубах.

- Так ви зовсім не спілкуєтесь один з одним, - здивувалася Марина. - А як можна так жити?

- Ну, ось якось так і живемо, - задумливо промовив Льоша.

По голосу я зрозуміла, що чоловікові не дуже приємна ця розмова і вирішила змінити тему.

- А у нас в ресторані терасу оновили. Я, справді, ще не бачила, але Марина каже, що вийшло дуже гарно. Може, сходимо сьогодні ввечері й подивимося? - Звернулась я до Льоші.

- Звичайно, сходимо, - зрадів Льоша. - Мені дуже цікаво подивитися, як змінилася тераса. Та й дядька Миколу водночас провідаємо. Він, я пам'ятаю, обіцяв щось нове придумати до нашого приїзду.

- Ось і чудово, - приєдналася до нашої розмови Марина. - Отже, сьогодні йдемо до ресторану. Я зателефоную дядькові Миколі, щоб він залишив нам столик і приготував вечерю.