31

Я набрала побільше повітря, щоб почати обурюватися, але тут побачила погляди Льоші та Марини, спрямовані на мене. Вони ніби покладалися на мою розсудливість і я зрозуміла, що не маю права вчинити скандал і зірвати нашу сімейну вечерю. Тому я зібрала всю свою волю в кулак і піднялась з-за столу.

- Я піду поставлю чайник, - якомога спокійніше сказала я.

Але мого спокою вистачило настільки, щоб дійти до кухні. Там я дала волю своїм емоціям. Зачинивши за собою щільно двері, я схопила першу чашку, яка потрапила мені під руки та щосили кинула нею об підлогу. Ви не думайте, що я якась психопатка і постійно б'ю чашки, щоб заспокоїти нерви. Ні, такий зрив стався сьогодні зі мною вперше. Просто мені потрібно було дати волю своїм емоціям. І я не змогла вигадати нічого кращого. Чашка з гуркотом вдарилася об підлогу і розлетілася на дрібні шматочки. І я не знаю, що саме мені допомогло, але мені полегшало. Мабуть, я сконцентрувала всю свою образу в цьому ударі. Тепер я стояла, дивилася на уламки й думала, чи було чути цей звук у залі. І в цей момент двері тихо відчинилися і до кухні ввійшов Льоша. Його прихід став для мене сигналом, що потрібно щось робити. Я присіла і почала збирати уламки. І робила це так поспішно, що схопила один з них і відчула різкий біль, що пронизав мою руку. Я глянула на свою долоню і побачила, як кров бризнула з рани на долоні.

- Господи, Принцесо, що ж ти накоїла? Давай сюди руку, - вигукнув Льоша і, піднявши мене з підлоги, посадив на стілець. - Де у вас знаходиться аптечка?

Я показала на тумбочку, де Марина тримала все необхідне. Чоловік дістав перекис і промив мені рану. Потім знайшов бинт і туго перев'язав руку.

- Ну, тепер все буде добре. Кров зупинили, а рана до весілля загоїться, - пожартував Льоша. - Але ти так більше не роби, хіба можна так реагувати на будь-яку дурницю.

- Це не дурниця, - вигукнула я, - Олена постійно намагається мене принизити. Ти чув, як вона говорила про мене як про якийсь товар, який потрібно обов'язково комусь зіпхнути і якщо вийде, то якомога дорожче? І я мушу все це терпіти по-твоєму? Це ти називаєш дурницею? - У мене вже починалася істерика і я не змогла стримувати своїх емоцій. Мені було байдуже, що подумає про мене чоловік. А він підняв мене зі стільця і притиснув до себе.

- Бідолашна моя дівчинко, - тихо говорив він, гладячи мене по голові, - не можна так реагувати на дурну балаканину своєї сестри. Вона просто не розуміє, що тебе зовсім не цікавить багатство. І тобі цілком комфортно у вашому чудовому маленькому містечку. До речі, я повністю поділяю твою думку. Я б теж з задоволенням змінив життя у мегаполісі на ваше затишне місто. Та я багато чого змінив би у своєму житті, якби можна було повернути час назад.

Слухаючи тихий голос Льоші, я почала заспокоюватись. Вся злість пішла. Мені вже було начхати на Олену та її розмови про багатих наречених. Зараз для мене існував лише Льоша. Його руки, його тепло та спокійний впевнений голос. І я зрозуміла, наскільки сильно сумувала за ним. Коли він був далеко, я могла ще якось впоратися зі своїми почуттями. І взагалі, мені здавалося, що я просто нафантазувала собі зайвого. Але зараз, коли він обіймав мене і заспокоював, я зрозуміла, що відчуваю зовсім не знайомі мені емоції. Не хочу бути банальною, але я відчувала саме ті метелики у животі. Раніше я не могла зрозуміти, що взагалі означає цей вислів і іноді навіть сміялася з нього. Але зараз я мала саме це відчуття. Я не могла зрозуміти, що ж мені робити з ним і знову почала нервувати. Льоша, мабуть, відчув перепади в моєму настрої, але зрозумів їх по-своєму.

- Принцесо, ти не бійся, я тебе кривдити нікому не дозволю. На всі розмови про багатих наречених можеш не зважати. І навіть якщо ти сама захочеш з кимось зустрічатися, я особисто перевірю цього кандидата нареченого. І віддам тебе лише у дуже надійні руки.

Чоловік говорив це таким серйозним тоном, що я не витримала і трохи відсторонилась, щоб подивитися на нього. Льоша, мабуть, справді був налаштований вибирати мені найгіднішого кавалера. На його обличчі можна було побачити безліч емоцій від рішучості до бажання знищити кожного, хто мене образить. А мені так хотілося сказати йому, що він і є для мене найнадійнішим чоловіком. Але я розуміла, що не можу собі цього дозволити. Але хоча б подякувати Льоші за таку турботу я могла.

- Дякую тобі велике. Я дуже вдячна за твою турботу. Знаєш, я завжди хотіла, щоб у мене був старший брат, який завжди захищав би.

- Ну, вважай, що твоє бажання збулося, Принцесо. Будь впевнена, ображати я тебе нікому не дам. І завжди буду твоїм Великим Братом,- посміхнувся Льоша. - Ти тільки більше мене так не лякай, руки собі не ріж.

Льоша взяв мою забинтовану руку і ніжно погладив. А я завмерла і навіть боялася поворухнутися.

- Так, я зовсім забув, навіщо прийшов на кухню, - знову заговорив чоловік. - Я ж хотів тобі подякувати за те, що допомогла розрядити обстановку за столом. Ти просто молодець. А я розгубився, навіть не знав, як поводитися. Олена буває просто не керована у своїх емоціях.

- Я й сама від себе такого не чекала, - тихо сказала я. - Ось і довелося викручуватись. Але потім, бачиш, не стрималася. Наробила справ. Зараз доведеться звітувати за руку.

- Нічого, Принцесо, прорвемося, - підморгнув Льоша. - Скажімо, що ти діставала чашки з полиці й одна впала. А потім все, як і було, збирала уламки та поранилася. Я зайшов, побачив, перев'язав. Все цілком правдоподібно. І брехати майже не доведеться. Ну, нам настав час виходити, а то ми з тобою і так занадто затрималися.

Льоша підхопив закипілий чайник та чашки, а я взяла здоровою рукою блюдця. Чоловік пішов до виходу, але різко зупинився у дверях і озирнувся. Я не встигла вчасно пригальмувати та налетіла на нього. Моя голова притулилася до його грудей, а чоловік нахилився і поцілував мене в тім’ячко. Я здивовано підняла на нього очі. І знову побачила у його погляді незрозумілий блиск.