30

Першою до мене підбігла сестра. Вона кинулася мене обіймати та цілувати. Я навіть здивувалася від такого потоку ніжності та радості.

- Сестричко, як я рада тебе бачити, - обіймаючи мене, голосила Олена. - Я так скучила за тобою та Мариною. У мене стільки новин, прямо не терпиться все розповісти.

Судячи зі словесного потоку, сестра зовсім не змінилася. Вона раділа не зустрічі з нами, а можливості похвалитися своїм новим життям. Але хоч би що там було, а я була рада бачити сестру. Тому теж обняла її та цмокнула в щоку. Наступним об'єктом Олени стала Марина. Вона схопила тітку в обійми, а та дивилася на неї так само здивовано, як і я кілька хвилин тому. Я настільки була приголомшена поведінкою сестри, що просто зависла на деякий час.

- Ну, привіт, Принцесо, - почула я голос позаду себе.

У цій метушні я зовсім забула про Льошу. І зараз обернувшись, я побачила чоловіка, що стояв біля машини. Він дивився на все, що відбувалося, і посміхався. А потім пішов мені на зустріч. Я завмерла на місці й не зводила з нього очей. Льоша підійшов до мене, взяв за руку і весело сказав:

- Принцесо, ти що не рада нашому приїзду? Чи шокована бурхливими емоціями твоєї сестри?

Я намагалась посміхнутись і якомога привітніше відповісти.

- Привіт, Великий Брате. Я дуже рада вашому приїзду. А щодо Олени ти маєш рацію, я не чекала від неї такого потоку радості. Та й Марина, мабуть, також. Дивись, вона досі не може прийти до тями.

Ми подивилися на тітку, яка ніяк не могла вирватися з обіймів Олени та дружно засміялися. Обстановка відразу розрядилася, і я змогла полегшено зітхнути. Але тільки до того моменту, поки чоловік знову не заговорив.

- Ну, якщо ти рада нашій зустрічі, давай обіймемося. Я дуже скучив, справді. Не міг дочекатися того моменту, коли побачу тебе та Марину.

Говорячи ці слова, Льоша заглянув мені у вічі. У його погляді я побачила стільки теплоти, що справді повірила, що він сумував за нами. Я хотіла відповісти чоловікові, але в цей час він притягнув мене до себе і міцно обійняв. Краще б він цього не робив. Весь мій спокій і впевненість, що я зможу впоратися зі своїми почуттями, миттєво зникли. Я відчула тепло його тіла, торкаючись міцних рук і знову втратила контроль над собою. Моє серце було готове вискочити з грудей, дихання збилося і мені здавалося, що ще трохи і я задихнусь. Я спробувала вдихнути якнайглибше і відсторонилася від Льоші. У цей момент наші очі зустрілися і мені здалося, що погляд чоловіка змінився. Він дивився на мене зовсім не так, як кілька хвилин тому. Його очі горіли якимось дивним вогнем, і я злякалась цього погляду. Я сіпнулась, а Льоша, наче відчувши мій страх, відпустив мене.

- Вибач, Принцесо, я не хотів тебе злякати, - тихо, щоб не почули Олена та Марина, сказав він.

- Нічого, все нормально, - також тихо відповіла я і відійшла вбік.

У цей момент, на мою велику радість, до нас підійшли Марина та Олена.

- Діти, що ж ми тут стоїмо. Забирайте ваші речі та пішли до будинку, - весело затараторила тітка. - Вам потрібно душ прийняти, переодягнутися. Та й зголодніли ви з дороги. Так що швидко приведіть себе до ладу і за стіл.

Льоша дістав з багажника сумки та вони з Оленою пішли до себе в кімнату. А ми з Мариною попрямували на кухню, щоб розігріти їжу.

- Ну, як ти, дитино? Тримаєшся? – Поцікавилася Марина. - А то Олена мене так затискала, що я навіть втратила вас з поля зору. Як пройшла зустріч?

- Та все гаразд. Привіталися, обійнялися. Ну якось так, - видавила я посмішку.

- Ой, не домовляєш ти всього, Іринко. Бачу по очах, що між вами щось трапилося.

- Все гаразд, справді. - Я завжди ділилась з Мариною всіма хвилюваннями та секретами. Але чомусь зараз мені зовсім не хотілося розповідати про те, що сталося.

- Ну, не хочеш говорити й не треба. Адже мають у тебе бути свої секрети, - сказала тітка.

- Маринко, ти образилася? - Зазирнула їй у вічі.

- Дитино, перестань. Ти в мене вже доросла дівчина. Я тебе чудово розумію. Тільки ти мусиш знати, що я завжди тебе вислухаю і допоможу, якщо тобі це буде потрібно, - серйозно сказала Марина.

- Маринко, дякую тобі велике. Ти в мене найрідніша і найулюбленіша людина, - обняла я міцно тітку.

- Дівчата, а ви нас годуватимете? - Увірвалася на кухню Олена, перервавши нашу розмову. - А то я така голодна, що готова навіть дієти не дотримуватися. Буду їсти все, що ви приготували.

- Звичайно, моя дівчинко, - заметушилася Марина. - У нас все готово, сідайте до столу, а ми зараз принесемо гаряче.

Ми швидко розклали приготовлену їжу на тарілки та попрямували до зали. Олена сиділа за столом і вже їла пиріжок, а Олексія ще не було.

- Оленко, а де Льоша? - Поцікавилася Марина, дивлячись на Олену.

- Та він ліг на кілька хвилин відпочити. У нього спина розболілася. Все ж таки довго їхали, дуже втомився. Але він незабаром спуститься, - сказала сестра.

- Ну, тоді ми зачекаємо, - глянувши на Олену, сказала тітка. - Незручно починати вечеряти без Олексія.

- Нічого страшного, ми й вдома дуже рідко сідаємо за стіл разом. У кожного свої справи та ми не чекаємо один на одного, - накладаючи собі салат, пояснила Олена.

- Але це неправильно, - вже не витримала я. - Ви ж одна сім'я, отже, повинні намагатися приділяти один одному час. А спільні обіди та вечері є невіднятною частиною кожної родини. Хіба тобі не хочеться приготувати щось смачненьке для коханої людини, а потім за вечерею розпитати, як у нього минув день, розповісти, що нового сталося в тебе. Ти згадай, як ми завжди збиралися всією родиною. І навіть після смерті батьків Марина змогла зберегти наші традиції. Адже це зближує рідних людей.

- Молодець, Принцесо, цілком з тобою згоден, - пролунав голос Олексія.
Виявляється все, що я казала, він слухав, стоячи на сходах. А тепер спускався вниз і вирішив мене підтримати. 

Чоловік підійшов до столу і зайняв вільне місце біля Олени та продовжив говорити.