29

Ніч пролетіла дуже швидко. Здавалось, я тільки заплющила очі на кілька хвилин, а коли їх відчинила, на вулиці вже було світло. Вставати зовсім не хотілося. Полежавши ще кілька хвилин, я погладила свого ведмедика і тихо промовила:

- Все буде добре, малюк. Я намагатимусь впоратися. Та й взагалі може я все вигадала і в мене зовсім немає жодних почуттів до Льоші.

Трішки заспокоївшись, я швидко прийняла душ, одяглася і спустилася на перший поверх. Марина вже була одягнена і збиралася виходити з дому.

- Іринко, а ти вже встала? - Побачивши мене, посміхнулася тітка. - А я не хотіла тебе будити. Думала, поспиш трішки. Бо сьогодні день буде очевидно не з легких.

- Та щось мені не спиться. Можливо, я піду з тобою? - Запитала.

- Ні, дитино, залишайся на господарстві. Тим більше в тебе і вдома буде чим зайнятися, а я намагатимусь швидко повернутися. Все, я побігла, – махнула рукою Марина, - а ти не забудь поснідати.

- Передавай всім привіт. І не поспішай, я намагатимуся все зробити, – заспокоїла тітку.

Провівши Марину, я пішла на кухню. Потрібно було до її повернення намагатися приготувати все по максимуму. Для мене це не було проблемою, бо я вміла та любила готувати. Я швидко дістала нашу замариновану курку та рибу, і вже за кілька хвилин у мене вже все тушкувалося і смажилося. А я тим часом приготувала улюблений салат Олени. Хоч у нас і були натягнуті стосунки, але я любила сестру і хотіла їй догодити.

Коли Марина повернулася додому, я вже все підготувала. Залишалося лише накрити на стіл.

- Іринко, ну, ти в мене просто молодець, - забігши на кухню, вигукнула тітка. - А я біжу і думаю, затрималася у ресторані, тепер нічого не встигнемо.

- То я ж казала, щоб ти не поспішала. А як там наші справляються?

- Та все чудово. Дядько Микола молодець, все в нього вариться, париться, робота кипить. Клієнти задоволені. Тобі привіт передавав і сказав, щоб ти не нервувала. Він дуже переймається за тебе.

- Та все буде добре. Я ж не маленька дитина, все розумію. А ти переодягайся і перекуси. Водночас оціниш, чи все я смачно приготувала.

Марина побігла до себе до кімнати, а я поставила гріти обід. За кілька хвилин тітка вже дегустувала приготовані страви. Я дуже хвилювалася, чи вийшли вони в мене.

- Іринко, ти просто супер господиня. Це так смачно, що просто не можу зупинитися та готова з'їсти все.

- Тобі справді сподобалося? – Перепитала я.

- Ти ще питаєш? - Вигукнула Марина. - Та це дуже смачно. Я тобою пишаюся, дитино. Гості будуть також у захваті.

- Дякую, бо я так хвилювалась, раптом щось не так вийшло.

- А я в тобі й не сумнівалась.

Мені було дуже приємно, що тітці сподобалося все, що я приготувала. Тепер нам залишилося накрити на стіл. Марина зайнялася сервіруванням, у неї це завжди виходило гарно. А я пішла в садок і нарвала квітів. Ми зробили з них невеликі охайні букетики та прикрасили стіл. Окинувши поглядом нашу роботу, ми залишилися задоволені. 

Ще раз переконавшись, що у нас все підготовлено, ми пішли до своїх кімнат, щоб переодягнутися. Я вирішила особливо не морочитися. Одягла легкий літній сарафан, розпустила волосся. Макіяж вирішила не робити. Я взагалі особливо не люблю фарбуватися, а в таку спеку тим більше. Це Олена завжди любила яскравий макіяж. Я впевнена, що навіть у дорогу вона нанесла на себе тони макіяжу. 

Підморгнувши своєму ведмедику, я спустилася донизу. Марина вже встигла переодягнутися і ходила у дворі, розмовляючи з кимось телефоном. Я присіла на гойдалку і чекала, коли вона закінчить розмову.

- Телефонував Льоша, сказав, що приблизно через годину вони будуть. Чекаємо.

Марина сіла біля мене. Декілька хвилин ми сиділи в повній тиші. Я відчула, що всередині знову з'являється тривога, а руки починають зрадницьки тремтіти. Мабуть, мій стан побачила і Марина. Вона поклала свою руку на мої.

- Іринко, заспокойся, все буде добре. Ти просто сама себе накручуєш, – тихо сказала тітка.

- Я намагаюся бути спокійною, але щось у мене погано виходить, - прошепотіла я.

- Давай я тобі водички принесу, а заразом і крапель заспокійливих дам.

Марина принесла мені склянку води та заспокійливе. За кілька хвилин мені справді полегшало. Руки перестали тремтіти, і я відчула себе набагато впевненіше.

- Ну, от і молодець. Хоч рум'янець з'явився. А то сиділа наче заморожена. На вулиці спека, а в тебе руки як бурульки, - зітхнула з полегшенням Марина.

- Дуже дякую, Маринко, мені справді полегшало, - спробувала посміхнутися.

- От і добре. А я ж забула тобі розповісти про те, як дядько Микола готуватиметься до зустрічі наших гостей, - тітка намагалася відірвати мене. - Вигадав нове меню. А дівчатам дав завдання по-новому прикрасити терасу. Вони такі завіси повітряні повісили, вони від вітру хитаються наче хвилі. Дуже гарно вийшло. Загалом творчий у нас шеф-кухар. Постарався на славу.

- Так, дядько Микола молодець. Він завжди намагається допомогти нам, – підтримала я розмову. - Мені вже не терпиться побачити нашу терасу.

- Я думаю тобі сподобається. Вийшло дуже ніжно і легко, як ти любиш, - посміхнулася мені Марина.

За розмовою про ресторан ми не помітили, як пролетів час. А тому навіть підскочили від сигналу машини.

- Ось це ми захопилися з тобою, Іринко. І про наших гостей забули. А вони вже приїхали, - заметушилася тітка. – Ходімо зустрічати.

Марина майже побігла до хвіртки. А я ледве пленталась позаду неї та намагалась налаштувати себе на позитивні емоції. 

Ми відчинили ворота, і машина заїхала у двір. З неї вийшли Олена та Льоша. Я глибоко вдихнула і зробила крок назустріч гостям.