Рано-вранці мене розбудив стукіт у двері. Я ледве розплющила очі та подивилася на годинник. Було лише шоста година ранку. А оскільки заснути я змогла тільки під ранок, то зараз була дуже зла на людину, що стоїть за моїми дверима.
Натягнувши на голову ковдру, вирішила не відповідати. Нехай усі думають, що я міцно сплю. Але через кілька хвилин стукіт повторився знову, а потім я почула голос Марини. Вона просила, щоб я відчинила їй двері.
- Іро, адже ти не спиш, а мені потрібна твоя допомога. Виходь швидше.
Я неохоче встала з ліжка і повільно пішла відкривати тітці. Побачивши моє заспане і незадоволене обличчя, Марина трохи зніяковіла.
- Пробач, дитино, я вирішила, що ти вже встала, тож і постукала до тебе. Але тепер бачу, що тебе розбудила. Ще раз пробач.
- Гаразд, прощаю. Тільки скажи мені, будь ласка, ти дивилася на годинник? Навіщо розбудила мене так рано? Щось трапилося?
- Та ні, я просто хотіла, щоб ти допомогла мені приготувати їжу їм у дорогу.
Адже їхати далеко, перекусити щось потрібно, - винувато глянула на мене Марина.
- Ну, вони можуть заїхати кудись пообідати. Трасою багато всяких кафешок. Навіщо возитися з приготуванням. Потім я думаю, що вони й не захочуть брати з собою їжу. А ми тільки дарма напружуватимемося, - відповіла тітці.
Але подивившись на її засмучене обличчя, я здалася і таки погодилася їй допомогти. Привівши себе до ладу, я спустилась донизу. Марина вже бігала кухнею. На плиті все смажилося і кипіло, а вона ще примудрилася замішати тісто.
- Нічого собі ти розійшлася. Гаразд, давай допоможу тобі. А то сестричка ще з голоду помре дорогою.
- Іринко, ну ти ж знаєш, що домашню їжу не замінить жодна кафешка.
- Все, заспокойся, я згідна з тобою. Що мені робити, кажи.
- Я тісто замісила, зараз пиріжки пектимемо. А в духовку я курку поставила. Подивися, щоб вона не підгоріла, - заторохтіла Марина. - І потрібно ще помити фрукти та овочі.
- Ого, Маринко, не так швидко, у мене тільки дві руки. І взагалі Олена могла б теж підвестися і допомогти. Чи не королівська це справа, є дві Попелюшки, хай працюють? - Розсердилась я.
- Ну, не гнівайся, дитино. Їм виспатись потрібно перед дорогою. А ми з тобою потім відпочинемо, обіцяю, - слізно подивилася на мене тітка.
- Все, проїхали. Беруся до виконання завдання.
Я перемила овочі та поклала їх у контейнери. Потім разом з Мариною ми спекли пиріжки. На той час, коли Олена та Олексій прокинулися, у нас все було готове. А ми ледве ходили кухнею. І тільки тепер я згадала, що ми самі не тільки нічого не їли, а й навіть кави не випили.
- Марино, ми з тобою ненормальні. Купу їжі приготували, а самі з голоду помремо.
- Ой, вибач, Іринко, я зовсім забігалась. Давай я зараз каву зварю і зроблю бутерброди, - заметушилася Марина.
- Сядь, відпочинь, я сама все зроблю, - суворо обізвалась.
Я швидко приготувала нам перекусити.
Коли ми вже допивали каву, на кухню зайшов Олексій.
- Дівчата, у вас тут такі запахи стоять. У мене просто голова запаморочилася.
- Це ми вам у дорогу поїсти приготували, забезпечили вас їжею щонайменше на тиждень, - показала я рукою на стіл, заставлений контейнерами з їжею.
- Та нам цього й за місяць не з'їсти, - здивувався чоловік.
- Нічого, дорога далека. Та й приїдете додому, потрібно буде поїсти. Ми складемо те, що швидко псується, у сумку-холодильник. А пиріжки й так не пропадуть, – заспокоїла Марина Льошу. - А зараз сідай снідати.
- Дякую, я справді їсти захотів, коли побачив різноманіття приготовлених страв. Ви дівчата просто чарівниці, - з захопленням промовив чоловік.
- Ні, ми просто Попелюшки, - посміхнулась я.
Марина сердито глянула на мене. А Олексій засміявся і сказав:
- І при тому дуже гарні та дбайливі. Ну, що, Принцесо, годуватимеш Великого Брата?
- Звичайно, бо раптом Великий Брат помре з голоду. І його смерть буде на моїй совісті, - відповіла посміхнувшись.
Марина під час нашої словесної суперечки тільки сиділа і мовчки дивилася то на мене, то на Льошу. При цьому на її губах була якась загадкова посмішка.
Я зварила та налила Олексію каву і подала до неї пиріжки. Чоловік з таким апетитом почав їсти, що ми з Мариною просто сиділи та розчулено на нього дивилися.
- Господи, як же це смачно, - уплітаючи за обидві щоки пиріжки, сказав Льоша. - Я вже сто років не їв такої смакоти. Дівчата, дякую вам велике. Я просто в дитинство повернувся. Мені бабуся такі пекла. Я вами все більше захоплююсь!
– Ми дуже раді, що тобі сподобалося, – посміхнулася Марина. - Отже, ми не дарма докладали зусиль. А то Іринка хвилювалася, що ви не захочете брати з собою те, що ми приготували.
- Принцесо, як ти таке могла подумати? Я взагалі вважаю, що краще за домашню їжу нічого немає. Всі ці перекуси, фастфуд, це все не їжа. Я вдома теж намагаюся харчуватися нормальною їжею. Гадаю, Олена не заперечуватиме, якщо ми харчуватимемося вдома.
- Ну, звичайно, будемо, дорогий, - пролунав голос сестри. За розмовами ми не помітили, як Олена зайшла на кухню. Вона цмокнула Олексія в щоку і вмостилася біля нього за стіл. - Адже здорова їжа це запорука хорошого здоров'я, - продовжила сестра.
Марина налила Олені каву і поставила перед нею салат з овочів.
- Іро, а подай мені пиріжок, - попросила Олена і відсунула салат убік.
Ми з Мариною завмерли з подивом. Олена та пиріжки? Вона вирішила розіграти нас?
- Дівчата, ви чого завмерли? Вам що пиріжок мені шкода? - Надула губи сестра.
Першою прийшла до тями Марина. Вона простягла Олені тарілку, та взяла пиріжок і з неприхованим задоволенням почала його їсти. Сказати, що ми були шоковані, це не сказати нічого. Адже я вже й не пам'ятаю, коли сестра їла борошняне востаннє. Як я вже розповідала, вона постійно сиділа на дієтах. А тут її немов підмінили.
- Ой, дівчата, дуже смачно. Ви у мене молодці.
#3411 в Любовні романи
#800 в Короткий любовний роман
#1592 в Сучасний любовний роман
заборонене кохання, складні відносини, перше та єдине кохання
Відредаговано: 05.11.2022