12

Прогулянка вдалася на славу. Ми показали Олексію всі наші улюблені місця. Не поспішаючи прогулялися набережною, вдихаючи свіже морське повітря. Виявилося, що наш гість виріс у такому самому приморському містечку, як і наш. І його любов до моря була очевидною. Було видно, що він щиро захоплюється красою моря, легким вітерцем, польотом чайок над хвилями. Він розповів, що його дідусь навчив його плавати. І він зовсім не боявся води. Почувався впевнено, запливаючи далеко в море.

- А що ж сталося того дня, коли Ви мало не потонули? - Обережно поцікавилася я.

- Якщо чесно, то я й сам не зрозумів, що сталося. Адже я вже тиждень відпочивав у вашому місті. І щодня ходив купатися. Запливав і на більші відстані. І того дня все було як завжди. Плавав далеко від берега, а коли вирішив повернутись, зрозумів, що в мене немає сил, щоб пливти. Знаєте, ніби як тіло скувало. Я не відчував ні рук, ні ніг. Якось одразу розгубився, хоч раніше зі мною такого ніколи не було. Спробував кричати, але людей на березі не було. І весь цей час я намагався підпливти ближче до берега і хоч би втриматись на плаву. А потім почав втрачати свідомість і зрозумів, що це, мабуть, кінець. В очах усе потемніло й останнє, що пам'ятаю, дівчину схожу на русалку. Я заговорив з нею і знепритомнів. Прокинувся, коли Олена мене рятувала. Я дуже вдячний Оленці, та й вам, звісно, за свій порятунок. Прикро було б потонути у розквіті літ.

- Так, добре, що все гаразд закінчилося. Ми тоді дуже сильно злякалися, тому що Ви не приходили до тями. Я навіть вагалась, чи зможемо ми Вас врятувати, - Марину навіть пересмикнуло, коли вона згадала про той день.

- Та ви мої ангели-охоронці, - з почуттям подяки звернувся до нас чоловік. - Ось тільки одне мені не дає спокою. Адже я був у свідомості, коли побачив дівчину схожу на русалку, а Олена каже, що коли підпливла до мене, там нікого не було. Отже, мені справді здалося. А шкода, - задумливо промовив Олексій.

Я хотіла поцікавитись, чому чоловікові шкода, що це було лише бачення, але потім вирішила не турбувати його почуття. Йому й так довелося несолодко. Та й сама згадувати той день я не дуже хотіла.

Настав час повертатися додому. Марина нагадала мені, що нам потрібно ще зайнятися справами. Сходити в офіс, перевірити деякі документи. Підписати накладні на постачання продуктів. Почувши нашу розмову, Олексій запропонував свою допомогу.

- Олена розповіла мені, що у вас є невеликий ресторан та кондитерська. Я маю досвід роботи в цій сфері. Якщо потрібна допомога, я з задоволенням допоможу вам з паперами, та й з доставлянням продуктів можу домовитися.

- Дякую, Олексію. Але я думаю, що Вас ще рано залучати до роботи. Потрібно набратись сил, відпочити. Але якщо потрібна буде Ваша порада, обов'язково скористаюся Вашою пропозицією, – з вдячністю відповіла Марина.

- Звертайтесь, буду радий Вам допомогти, - щиро відповів чоловік.

За розмовами ми не помітили, як дійшли додому, де на нас уже чекала Олена. Вона вже була при повному параді. З укладеним волоссям і красивим макіяжем. Напевно, головний біль вона вигадала для того, щоб не піти з нами на прогулянку, а за цей час змоталася у салон. Вона хотіла справити враження на Олексія і, на мою думку, їй це вдалося. Коли чоловік побачив сестру, очевидно був вражений її красою. Я побачила, як його очі спалахнули дивним блиском, він просто поглинав Олену поглядом. Тепер я зрозуміла, про які аргументи говорила Марина. Сестра вміла піднести себе у гідному світлі. Скільки пам'ятаю, за нею чоловіки завжди ходили натовпами й божеволіли. Ось і наш гість не став винятком. Я дивилася, як ці двоє воркують один з одним і відчувала, як до горла підступав комок. А мої очі почали наповнюватись сльозами. Опустивши голову, я спробувала непомітно пройти до будинку. Але мені це нічого не вартувало. Олексій та Олена були зайняті один одним і навіть не помітили мене, немов я була порожнім місцем. 

Я мчала до своєї кімнати на такій швидкості, що мало не збила з ніг Марину. Але вона встигла схопити мене за руку. Я почала вириватися, але тітка міцно тримала мене. Вона подивилася мені у вічі, а потім притягнула до себе і міцно обійняла.

- Бідолашна моя дівчинко, адже я відчувала, що все так і буде. Не потрібно було мені погоджуватись на цей обман. Я зараз же піду до Олексія і розповім йому все, як було, - рішуче сказала Марина.

– Ні, не потрібно цього робити. Хай буде все як є. Олена йому дуже подобається. Я побачила, як він дивиться на неї. Марино, прошу тебе, не потрібно нічого говорити. Ти не бійся, я зможу впоратись, - вмовляла я тітку, а моїми щоками бігли ріки зі сліз. 

Через вікно я побачила, що Олексій, обійнявшись з сестрою, йдуть до будинку.

- Я піду до себе і переодягнусь. Ти почекай мене кілька хвилин, я зараз приведу себе до ладу і підемо в офіс, - я поспішила вгору сходами, але потім озирнулась. - Маринко, ти обіцяла. Прошу тебе, якщо ти любиш мене, не потрібно нічого змінювати.

- Я обіцяю, моя дівчинко. Хоча мені це буде важко зробити, - з гіркотою сказала Марина.

- Дякую, ти в мене найкраща та рідна, - посміхнулась я крізь сльози та побігла до себе.

Зачинивши двері, я впала на ліжко і розплакалась. Сльози рікою струменіли з очей. Вся подушка була мокра, але це мене мало хвилювало. Я забула про все на світі. У пам'яті виринали епізоди останніх днів. І в кожному з них я бачила очі Олексія і як вони змінювалися протягом цих днів. У них було все - страх, подив, подяка. Але зараз у них було стільки бажання. І цей погляд був призначений моїй сестрі. Вона вкотре досягла своєї мети. І якщо раніше мені було начхати на всі її витівки та вплив на чоловіків, то зараз мені було так боляче, як ніколи в житті.