6

Минуло кілька днів. Марина і я заспокоїлися та повернулися до колишнього розпорядку. Вранці ходили на пробіжку. Потім йшли до офісу. Оскільки у мене були канікули, то я вирішила допомогти тітці на фірмі. Олена так і не з'являлася вдома. Оскільки вона працювала з Мариною і допомагала їй з паперами, то я вирішила взяти частину роботи сестри на себе. Тим більше мені все одно робити не було чого. Марина дуже зраділа моїй ініціативі, бо хоч фірма в нас і мала, але роботи вистачає. Я поринула в роботу з головою і навіть почала забувати про те, що сталося.

Одного вечора, коли ми з Мариною поверталися з роботи, у неї задзвонив телефон. З того, як змінилося обличчя в тітки, я зрозуміла, що дзвонила Олена. Марина не хотіла відповідати, але я вмовила її.

- Раптом щось трапилося з Олексієм. Може, йому стало гірше або щось принести потрібно.

Марина прийняла виклик і кілька хвилин слухала мовчки. Я бачила, як у неї знову закипає злість і я взяла її за руку. Вона глянула на мене, посміхнулась і вже спокійним голосом звернулась до сестри.

- Отже, слухай сюди, племіннице. Гроші я тобі дам, але тільки заради того, що вони потрібні цьому Олексію на ліки. Інакше ти б у мене нічого не отримала. І ще нам потрібно поговорити. Ти маєш повернутися додому і пояснити нам з Ірою, що відбувається. Якщо ти не зробиш цього протягом кількох днів, то я заблокую всі твої картки. Я розумію, що гроші там не великі, але ти залишишся без них. Тож приймай рішення. А на ліки я тобі дам. Сподіваюсь, ти доведеш нам, що все робиш вірно. - Випаливши всю цю промову на одному подиху, Марина натиснула відбій і з полегшенням видихнула. У неї був такий вираз обличчя, начебто вона виконала важку роботу. - Дякую, Іринко, що вчасно мене заспокоїла. А то б зараз усі люди оберталися на нас від мого крику. Ну, а так я думаю, ти зрозуміла, що нашій зірці гроші потрібні. Ліки купити Олексію та на продукти.

- Марино, ти молодець, трималася гідно. Навіщо нерви псувати собі? Ти ж знаєш, що їй все одно нічого не доведеш. А вона прийде додому?

- Не знаю, обіцяла зайти днями. Сподіватимемося, що з'явиться. Мені потрібно знати, що в неї за плани. А те, що Олена щось затіяла, я навіть не вагаюсь.

Марина скинула гроші на картку, а сестра навіть подзвонила і подякувала їй, що нас дуже здивувало. Така поведінка Олени ще раз довела, що вона щось затіяла. Тільки чим це обернеться для нас, ми навіть не знали.

Минуло ще кілька днів і одного вечора Олена прийшла додому. Ми вечеряли, коли вона зайшла на кухню. І як нічого не сталося, сіла за стіл.

- Маринко, даси поїсти? Сто років домашньої їжі не їла. То кафешка, то всухом'ятку перебивалась.

Марина мовчки підвелася і принесла тарілку з супом. Олена, мабуть, справді сумувала за домашньою їжею, тому що почала наминати суп за обидві щоки. Доївши одну порцію, вона попросила добавки. Ми дивилися, з яким апетитом вона знищує їжу та були здивовані. Адже сестра постійно сиділа на дієтах. Їла практично одні салати, а супи вона взагалі не вживала, хіба що овочеві. А тут наминала суп з м'ясом, та ще й добавки просила. 

Покінчивши з їжею, Олена хотіла закинути ноги на стіл, але тітка їх відразу скинула.

- А я вже й забула за ці дні, що у нас тут все за правилами, - усміхнулась сестра.

- Так, я бачу ти про все забула. І про роботу, і про нас з Ірою. Головне гроші не забула попросити, коли притиснуло, - докірливо сказала тітка.

- Ой, Марино, не починай. Самі бачили, я за нашим потерпілим доглядала. Думаєте, просто біля нього було крутитись. То принеси, то подай. Потім правда нянечку найняла, а сама хоч відпочила в готелі, - промовивши останні слова, Олена злегка почервоніла. Вона явно сказала зайвого. Але вже, що сказано, то сказано. 

Марина подивилась на неї з єхидною посмішкою.

- Що, племіннице, зайвого сказала? А я думаю, що це ти чужій людині на ліки розщедрилася. А тобі на няню та на готель гроші знадобились.

- Та ні, Маринко, ти не так зрозуміла, - затараторила сестра. - Ліки я теж купувала. Але ж відпочити мені теж десь потрібно було. Я першу ніч у лікарні так замучилась, що більше не могла там бути. Та й Льоша сказав, щоб я йшла відпочивати. Ось я няньку і найняла, а сама пішла відпочивати. Я ж не залізна.

- А я дивлюсь і думаю, треба ж, скільки діб біля хворого, а маєш вигляд чудовий. Ну, гаразд, це все лірика. Ти нарешті розкажеш, навіщо ти обдурила цього Олексія. І для чого весь цей цирк.

- Я розповім, тільки давайте без образ та розбирання. Бо в мене від минулого разу такий осад залишився.

- А, то це ми ще й винні. Ти брешеш на кожному кроці, а нам розбиратися тоді, так виходить? - Почала заводитися Марина. - Швидко кажи, що затіяла.

- Гаразд, заспокойся, зараз все розповім. Дівчата, я справді закохалася в Олексія. Адже ви бачили, який він чоловік, просто красень. Ось і закохалася з першого погляду, — склавши руки на грудях, почала мовити Олена.

Я дивилася в її очі й чомусь не вірила жодному її слову. І Марина теж була здивована. Вона спочатку мовчки слухала, а потім почала голосно сміятися.

- Олено, припини весь цей цирк, - трохи заспокоївшись, заговорила тітка. - Де ти, а де кохання з першого погляду. Та я в житті не повірю у всю цю нісенітницю, яку ти зараз верзеш. Зізнавайся, хто такий Льоша. І давай тільки правду кажи. 
Інакше прикрию твої грошові потоки. А не скажеш, ти ж знаєш, я сама дізнаюсь, не проблема. Але тобі буде гірше.

- Гаразд, ну, ти маєш рацію, я справді перебільшила про кохання з першого погляду. Але він мені справді подобається. Але найголовніше, що це мій шанс вирватись з нашої діри. Набридла мені ця периферія. Я хочу нормального життя у мегаполісі. А Льоша це мій щасливий білет у це життя. Я зрозуміла це там, на пляжі, коли побачила його, - закочуючи очі, розповідала Олена.

Слухаючи палку промову сестри, я почала згадувати події, які відбувалися того дня. І зараз я зрозуміла, чому Олена стояла кілька хвилин, наче завмерла і дивилася на чоловіка, якого ми рятували. І лише після мого крику почала рухатись і хоч щось робити. Вона його розглядала і мабуть, впізнала. Тому і мене відштовхнула, щоб бути першою, кого він побачить, прийшовши до тями.