5

- Льошо, познайомся, це Іра, моя сестра. І Марина, наша тітка, – весело защебетала Олена.

- Дуже приємно, - посміхнувшись, промовив чоловік, - Ви вибачте, що я в такому вигляді перед прекрасними дівчатами.

Він спробував підвестись, але, мабуть, був надто слабкий і його голова знову опустилась на подушку.

- Ви лежіть, лежіть. Ми прийшли Вас провідати, дізнатись, як ви почуваєте себе, - заспокоїла його тітка. - Ось бульйон принесли й фрукти, Вам потрібно добре їсти та набиратись сил. Ну, а Вам уже трохи краще?

- Так, вже набагато краще. От тільки ще голова паморочиться і говорити ще важко, – тихо відповів Олексій. - Але я думаю, що завдяки Оленці, моїй рятівниці та вашій турботі я швидко одужаю.

Після його слів ми з тіткою переглянулися здивовано. Олексій назвав нашу Олену рятівницею. Цікаво, від чого вона його врятувала? Мені просто кортіло з’ясувати, хто кого рятував. Але тут чоловік перевів свій погляд на мене і наші очі зустрілися. Ми кілька секунд дивилися один на одного. При цьому Олексій, здавалося, що намагався щось згадати. 

Я не витримала його погляду і першою відвернулась.

- Іро, мені дуже знайоме Ваше обличчя. Ми з Вами не зустрічалися раніше? - Запитав чоловік. Відразу ж до його ліжка підлетіла Олена і заторохтіла:

- Ну, звісно, міг бачити. Коли тебе забирали у швидку допомогу, дівчата підходили до машини. Адже я з ними разом гуляла набережною, коли тебе врятувала.

- Так, ти маєш рацію, напевно, я саме тоді й помітив Іру, - посміхнувся Олексій.

- Дівчатка, вам час уже йти. Бачите, людина втомилась, - почала голосити сестра.

- Так, ми вже будемо йти. Одужуйте, Олексію. А якщо щось буде потрібно, кажіть Олені, ми все принесемо, – звернулася Марина до чоловіка.

- Дуже дякую за турботу. У вас дуже чудова та дружна родина. Не знаю, щоб я без вас робив. Приходьте ще, я вам дуже радий.

Ми вийшли з палати, за нами слідом вибігла Олена. Марина запитливо подивилася на неї, а потім з не властивою їй злістю запитала:

- Що це все означає? Навіщо ти обдурила цього хлопця? Ти зовсім знахабніла.
Іра мало не потонула, рятуючи його, а ти всі лаври собі привласнила!

Я ніколи не бачила нашу тітку такою злою. У неї з очей просто летіли іскри. Ще трохи й мені здалося, що вона рознесе всю лікарню.

- Марино, Іринко, ну, так потрібно було. Я ж для нас усіх намагаюсь, - почала скиглити Олена. – Будь ласка, не видавайте мене. Я коли буду вдома, все вам поясню.

– Хотілося б почути твої аргументи. Але врахуй, племіннице, якщо ти затіяла якусь гидоту, я тебе в порошок зітру. Ти мене зрозуміла? - Зашипіла Марина, і відштовхнувши Олену, пішла до виходу.

- Іринко, ну, хоч ти не ображайся. Побачиш, що я для всіх намагаюсь, – засмутилася сестра. А я глянула на неї й махнувши рукою, мовчки пішла за Мариною. У голові була така каша, що мені не хотілось навіть рота відкривати, щоб відповісти щось сестрі.

Ми вийшли надвір і йшли просто мовчки. Марина досі лютувала. Я реально ніколи її такою не бачила. Здавалося, що вона була готова вбити кожного, хто стане на її шляху. І я вирішила поки не чіпати її, нехай заспокоїться, тоді поговоримо. Тим більше я теж перебувала в шоковому стані. Сестра цього разу перевершила сама себе. Вона завжди влаштовувала всякі капості, особливо мені. Але сьогодні вона мене розчарувала повністю. Такої підлості я від неї не чекала!

Коли ми були майже біля свого будинку Марина, нарешті прийшла до тями. Вона взяла мене за руку і притягла до себе.

- Нічого, Іринко, ми ще влаштуємо нашій красуні веселе життя. Хай тільки посміє зробити якусь гидоту та образити тебе. Простими відмовками вона не відбудеться. Дістала вже своїми викрутасами.

- Маринко, та заспокойся вже. Ти ж її знаєш. Вона за всіма чоловіками бігає. Ну, і цей не виняток. Нехай усе буде як є.

- Та ні, я не дам їй тебе кривдити. Ти мало не потонула, рятуючи хлопця. А лаври всі їй. Тим більше ти бачила, як цей Льоша дивився на тебе.

- Марино, про що ти говориш? Він навіть не згадав мене. Та й не хочу я Олену дражнити. Хоче мужика захомутати, хай діє, мені байдуже.

- Ну, дивися, дитино, тобі вирішувати, говорити хлопцеві правду чи ні. Хоча я Олену покарала б, - підсумувала нашу розмову Марина.

Весь день я ходила як у тумані. Все падало з рук. Марина теж була без настрою, намагалась зайнятися документами фірми, але в неї це не виходило. Тоді ми вирішили прогулятися до моря. Як я вже казала, такі прогулянки заспокоювали нас. Випробуваний метод допоміг. Прогулявшись кілька годин, ми повернулися вже в більш стабільному стані. Повечерявши, подивилися фільм. Олена додому не прийшла. Мабуть, побоялася скандалу. А ми намагалися цього вечора про неї не говорити.